Чи обере Угорщина свободу?
Коли у квітні угорці прийдуть на вибори, у списках виборчих бюлетенів буде ліберальна демократія — і не лише в Угорщині
Колишній президент США Дональд Трамп просуває популіста прем'єр-міністра Віктора Орбана. Такер Карлсон, найпопулярніша особа в ефірі Fox News, приїхав до Будапешта, щоб просувати орбанівський бренд етнічного націоналізму. Водночас, Орбан зіштовхнувся зі своєю найсерйознішою проблемою з моменту повернення до влади у 2010 році.
Зазвичай роздроблена угорська опозиція нарешті об'єдналася навколо єдиного кандидата: Петера Маркі-Зая, консервативного мера Годмезевашаргея, невеликого провінційного містечка у центрі країни. Будучи побожним християнином та батьком сімох дітей, Маркі-Зай виступає на проєвропейській, законній та антикорупційній платформі. Він описує себе «усім, на що претендує Віктор Орбан».
Орбан, якому 58 років, 30 років тому був прихильником реформ. Але за останнє десятиліття він перетворив Угорщину на «неліберальну демократію», де народ представляє лише його голос. Під час свого першого терміну на посаді прем'єр-міністра у 1998−2002 роках Орбан привів Угорщину до НАТО та Європейського союзу. Але після поразки у 2002 році, він заприсягся ніколи більше не ризикувати поразкою на виборах. Відмовившись від своєї колишньої проєвропейської та продемократичної програми, він обрав політику етнонаціоналізму та антиглобалістського невдоволення.
Повернувшись до влади у 2010 році з парламентською більшістю у дві третини голосів, Орбан переписав конституцію Угорщини та закон про вибори, щоб закріпитись у владі. Його партія «Фідес» незабаром контролювала засоби масової інформації та судову систему країни, включно з Конституційним судом. А сам Орбан та його поплічники дуже розбагатіли.
Кеті Мартон про те, що відбувається в Угорщині напередодні виборів, з чого починав Віктор Орбан, чим він небезпечний
Готуючись до цьогорічних виборів, Орбан проводив мітинги, звинувачуючи ЄС у спробі вирвати Угорщину з рук Діви Марії і кинути її до ніг Брюсселя. Проте, незважаючи на його пащекування та кричущі порушення правил та цінностей ЄС, Угорщина залишається членом блоку. Заплутана бюрократія ЄС просто не була створена для того, щоб упоратися з таким автократом, як Орбан. ЄС не має жодного механізму, щоб його утихомирити, значною мірою, тому що він міг покластися на неліберальний уряд Польщі, що накладає вето на будь-які дії, вжиті проти нього.
Я угорка за походженням, тому цьогорічні вибори для мене дуже особисті. У 1955 році мені було шість років, коли я відчинила двері нашої будапештської квартири і зіткнулася з трьома чоловіками у робочих комбінезонах. «Ми прийшли перевірити газовий лічильник, — збрехав один. — Поклич свою матір». Я покликала маму, повернулася до своєї кімнати і з того моменту не бачила її (як і батька, якого посадили) протягом майже двох років. Мої батьки, останні незалежні журналісти в Угорщині, яку контролював Радянський Союз, були засуджені за шпигунство до тривалих термінів тюремного ув’язнення.
Навіть за стандартами Холодної війни, ув’язнення подружньої пари з двома маленькими дітьми було досить шокуючим, і заслуговувало на висвітлення на першій смузі The New York Times. На щастя, через 18 місяців мої батьки були звільнені якраз вчасно, щоб висвітлювати угорське повстання у жовтні 1956 року. Але революція того року була жорстоко придушена радянськими танками та військами, започаткувавши окупацію, яка тривала до 1989 року. «Будапешт, — проголосив президент Дуайт Д. Ейзенхауер у своїй другій інавгураційній промові в січні 1957 року, — вже не просто назва міста; відтепер це новий і сяючий символ прагнення людини до свободи».
Я була ще маленькою дитиною, коли через рік ми розпочали нашу подорож на захід. Але я, як і раніше, надзвичайно пишаюся землею, яку ми були змушені залишити. 16 червня 1989 року я стояла разом із 300 000 угорців на площі Героїв у Будапешті, щоб перепоховати тих, хто загинув під час невдалої революції.
Зворушена до сліз урочистою церемонією, я досі згадую останнього оратора, худорлявого бородатого 26-річного хлопця, який заявив: «Якщо ми будемо досить рішучими, ми зможемо змусити правлячу [комуністичну] партію провести вільні вибори». Цими натхненними словами молодий Орбан розпочав своє політичне сходження. Через кілька місяців він виїхав з Будапешта, щоб розпочати навчання в Оксфордському університеті, отримавши грант від американського фінансиста та філантропа Джорджа Сороса, якого Орбан тепер регулярно таврує як універсального цапа-відбувайла.
1995 року, коли регіональні демагоги розпалили геноцидну війну на Балканах, я обрала своє рідне місто місцем для весілля з дипломатом Річардом Голбруком, який продовжував вести переговори про закінчення цього конфлікту. У своєму весільному тості у супроводі президента Угорщини Арпада Генча, мій новий чоловік сказав: «Цим шлюбом я також вітаю повернення Угорщини до європейської сім'ї демократій, де їй саме місце».
Під час першого президентського терміну Орбана, у нас із Річардом були з ним дружні стосунки, ми навіть запрошували його на вечерю до нас додому. Хоча він і не кровожерливий диктатор як російський Президент Володимир Путін, йому не вистачає глибоких переконань, окрім жаги влади для себе. Його геніальність полягає у розпалюванні почуттів пригніченого націоналізму, у запевненні угорців у тому, що тільки він може захистити їх від ворожого, нехристиянського світу. Я часто чула те саме від балканських воєначальників 25 років тому.
Можливо, Угорщина більше не саджає у в’язницю незалежних журналістів, але режим Орбана заглушає голоси, що критикують його, більш витонченими і настільки ж ефективними способами, такими як відмова у видачі ліцензій на мовлення та об'єднання новинних агентств у холдингові компанії, якими керують союзники Орбана. Радянських військ, які колись патрулювали мій район, давно немає. Проте в особі Орбана Путін має союзника всередині ЄС — навіть незважаючи на те, що Кремль загрожує безпеці Угорщини зі сходу, з України.
Орбан виявився не в змозі виконати ту обіцянку, яку він озвучив на площі Героїв у 1989 році. Коли 90% ЗМІ в Угорщині перебувають під контролем держави, важко назвати такі вибори «вільними». Тим не менш, вибір цієї весни залишається не за Трампом, Карлсоном або навіть Орбаном; він залежить від угорських виборців.
Відколи Орбан прийшов до влади, майже півмільйона угорців (з десяти мільйонів населення) вирішили емігрувати. Тепер ми, угорська діаспора, несемо особливу відповідальність за те, щоб наші голоси почули, щоб завтрашнім угорцям не довелося реалізовувати свій потенціал в іншому місці.
Вдруге в моєму житті Угорщина має можливість стати «символом прагнення людини до свободи». Угорці повинні нею скористатися, поки це ще в їх силах.
НВ має ексклюзивне право на переклад та публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright : Project Syndicate , 2022
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
