Велика угода між Трампом і Путіним

Вся історія розміщення радянських ракет середньої дальності в Європі – це історія військово-політичного абсурду. Які завдання покладалися на цю грізну зброю її творцями? Ракети збиралися використовувати на європейському театрі військових дій у разі реальної великої війни з США? Але для цього існувала тактична ядерна зброя. Ракети були інструментом стримування американського ядерного удару? З цим завданням набагато ефективніше справлялися радянські міжконтинентальні ракети, здатні знищити американські міста. А ось навіщо ще тримати під прицілом європейські столиці? Щоб залякати європейців і розвалити НАТО? Однак результати подібного залякування виявилися якраз зворотними, – пише Андрій Піонтковський для Радіо Свобода.

Це був той випадок, коли логіка виготовлення виробу восторжествувала над військово-політичною думкою щодо його використання. РСД-10 ("Піонер") була першою (звідси, мабуть, і назва) радянською ракетою з трьома боєголовками, що розділяються. Поєднати пристойну точність влучення по трьох різних цілях з міжконтинентальною дальністю конструкторам одразу не вдалося. Але не пропадати ж добру, навіть якщо воно не здатне завдати шкоди нашому головному противнику! Націлили ці ракети на європейські міста, наклепали кілька сотень. Головний противник на знак атлантичної солідарності розмістив в Європі свої "Першинги". За договором РСМД 1987 року, між СРСР і США і ті, і інші ракети було ліквідовано, і обидві країни зобов'язалися припинити виробництво наземних ракет цього класу.

Відтепер гра буде вестися виключно за китайськими правилами

У російських державно-патріотичних колах ось уже понад тридцять років вважається хорошим тоном вважати цей договір зрадницьким – на тій підставі, що формула "всі на всіх" означала, що радянських ракет було утилізовано значно більше, ніж американських. Віддав данину цим настроям і президент Путін у своїй знаменитій мюнхенській промові 2007 року. Договір РСМД він включив тоді в свій "обидничек", список несправедливостей, здійснених стосовно Росії з боку пихатих переможців у холодній війні.

Яка іронія долі! Через 11 з половиною років в Москву прилітає "яструб" холодної війни Джон Болтон, щоб зруйнувати наріжний камінь стратегічної стабільності (так сьогодні в Москві шанобливо величають договір РСМД), вмощується навпроти президента Росії і повторює тому в обличчя основний аргумент проти збереження договору з його ж, Путіна, мюнхенської промови 2007 року: договір не дозволяє Росії (так само як і США) виготовляти ракети малої і середньої дальності. У той час як сусідні з ними держави (і ми знаємо, що це не Мексика і не Канада) виготовляють і розміщують такі ракети у великих кількостях.

Дійсно, Болтон-2018 і Путін-2007 абсолютно мають рацію. У Китаю таких ракет уже понад тисяча, і вони здатні тримати під прицілом найбільш густонаселені райони Центральної Росії. Так ось вона, можливість відновлення паритету в цьому класі озброєнь російськими військовими, давно стурбованими екзистенціальною військовою загрозою на східному напрямку! У жовтні 2009 року, розмірковуючи над цією загрозою, тодішній начальник Головного штабу Сухопутних військ генерал-лейтенант Сергій Скоков висловив на офіційному сайті Міністерства оборони думку цілком очевидну і навіть банальну, але абсолютно неприпустиму для російського офіціозу в атмосфері останніх десятиліть стратегічного братання з Китаєм і спільної "боротьби з однополярним світом": "Якщо ми говоримо про Схід, то це може бути багатомільйонна армія з традиційними підходами до ведення бойових дій: прямолінійно, з великою концентрацією живої сили і вогневих засобів на окремих напрямках". То був останній випадок, коли російському воєначальнику вдалося вголос сказати про китайську загрозу. Незабаром Скокова відправили у відставку. Під час обговорення загроз безпеці Росії "Китай" – це непристойне слово з п'яти літер, яке в Москві категорично забороняється вимовляти.

А чого, власне, хотіли б домогтися Болтон і Трамп виходом США з договору РСМД? Я спеціально наголошую: Болтон і Трамп, тому що більшість в американському істеблішменті досить скептично ставиться до цього кроку. Пентагон не збирається розміщувати ядерні ракети в Європі, тим більше що європейські союзники категорично виступлять проти цього. Можливо, американські військові хотіли б розмістити якусь кількість наземних ракет у Тихоокеанському регіоні з метою стримування Китаю, але це їм не так уже й важливо, у США там достатньо крилатих ракет морського і повітряного базування.

Підозрюю, що для Трампа і його радника візит до Москви – пробний крок в обговорюваній ними "великій угоді", чутки про яку мусуються вже більше двох років і в Москві, і у Вашингтоні. Болтону – Трампу ввижаються лаври Генрі Кіссінджера і Річарда Ніксона, чий альянс з Китаєм на початку 70-х перевернув хід холодної війни і визначив її результат на користь США. Наскільки відомо, 94-річний Кіссінджер кілька разів відвідував Трампа, пропонуючи йому вивернути угоду 1972 року навпаки – укласти цього разу альянс з Росією для стримування Китаю. Дивно, що такий великий комбінатор не бачить різниці між Мао-1972 і Путіним-2018, наївно вважаючи російського лідера як потенційного партнера для угоди. Але, щоб бути партнером, треба передусім бути самостійним суб'єктом.

У Мао Цзедуна такої суб'єктності було більше ніж достатньо. Він оголосив СРСР свою гібридну війну, коли, спустившись на перон Ярославського вокзалу в Москві в грудні 1949 року, нагадав володареві напівсвіту товаришеві Сталіну про їхнє з товаришем Леніним зобов'язання повернути Китаю його споконвічні землі, відторгнуті свого часу імперіалістичним царським режимом. Операцією з Ніксоном Мао продовжив цю лінію протистояння з Москвою, а його спадкоємці сьогодні діловито освоюють навіть більші території Сибіру і Далекого Сходу, дозволяючи своїм молодшеньким стратегічним партнерам юридично вважати їх своїми. Але тільки до першої серйозної непокори.

Конфронтація із Заходом і курс на "стратегічне партнерство" з Китаєм привели не тільки до маргіналізації Росії, але і до підпорядкування її стратегічним інтересам Китаю і до втрати контролю над Далеким Сходом і Сибіром, спочатку de facto, а потім і de jure. Ми просто не помітили, як, відчайдушно намагаючись зібрати хоч якихось васалів у "близькому зарубіжжі", Росія сама вже перетворилася на близьке зарубіжжя Китаю.

Кремлівська клептократия видала китайським компаніям десятки ліцензій на довгострокову розробку природних родовищ корисних копалин. Пекін відкриває переробні виробництва на російській території, якщо на них будуть зайняті китайські робітники. Та ж програма включає в себе розширення прикордонних пропускних пунктів і "зміцнення російсько-китайського співробітництва у сфері трудової діяльності". У Китаї створено спеціальну держкомпанію для інвестицій у сільськогосподарське виробництво, які передбачають довгострокову оренду/скупку землі в Росії. У розпорядження КНР фактично надано величезні лісові та водні ресурси Сибіру і Далекого Сходу. Власне, Китай отримав все, що йому сьогодні необхідно для перетравлення "зон випереджального економічного розвитку". За повторними ліцензіями китайці не прийдуть. Відтепер гра буде вестися виключно за китайськими правилами.

Сімдесятирічна китайсько-російська війна, що почалася в грудні 1949 року, закінчилася. Росія зазнала поразки. Пекін не наполягає поки на формальній капітуляції, тому що чинна російська адміністрація активно, щиросердно і плідно співпрацює з державою-переможницею, сприяючи планомірному розширенню її "життєвого простору". Кримінальний кооператив "Озеро" виявився ідеальною ліквідаційною комісією Росії.

Не всі колеги погодяться з моїм аналізом. Тим цікавіше нам всім буде спостерігати результати контрольного експерименту або контрольного пострілу, якщо хочете, у суб'єктність російської держави. Відбудеться це 11 листопада в місті Парижі. Президент Франції дав зрозуміти, що він хотів би приєднатися до переговорів про договір РМСД у форматі "трійки" (Макрон, Трамп, Путін). На цій зустрічі Еммануель Макрон оприлюднить консолідовану точку зору Європейського союзу і запропонує Трампу і Путіну піти на модифікацію договору – заборона на розміщення ракет для Росії і США зберігається, але тільки на європейському континенті. Трамп, найімовірніше, побурчить, посперечається трохи про російські порушення договору і зрештою погодиться. Здавалося б, для Росії в такому рішенні – очевидні вигоди: на заході для Москви зберігається "наріжний камінь безпеки" як гарантія від появи американських ракет, а на сході з'являється свобода вибору, на відсутність якої Путін справедливо скаржився у своїй мюнхенській промовіи. Вважаю, що Генштаб рекомендуватиме Путіну погодитися на пропозицію європейців.

Але китайське керівництво буде категорично проти. Це стане моментом істини; думаю, Путін не посміє ослухатися. Він відмовиться від модифікації договору, і після провалу переговорів у Парижі американці з угоди вийдуть. Путін зможе тепер уже відкрито розміщувати в Калінінграді і Білорусії (але ні в якому разі не за Уралом!) заборонені договором РМСД наземні крилаті ракети 9М729 і водночас говорити про нову гонку озброєнь, нав'язану ненависними піндосами, про російських мучеників, що стоять спиною до спини з Великим Китаєм, для яких у гурті й смерть у райському радіоактивному попелі не страшна.

Якщо ж ідея Макрона про трійку не реалізується і Трамп з Путіним будуть обговорювати долю договору віч-на-віч, то сценарій буде ще простішим. Саміт у Гельсінкі в липні цього року експериментально продемонстрував, що з якихось науці поки невідомих причин на зустрічах віч-на-віч Путін крутить Трампом як хоче. Так станеться і цього разу: вони вийдуть до публіки і оголосять, що договір залишається чинним. У Вашингтоні, на відміну від липневого скандалу, великого шуму стосовно поведінки Трампа не буде, а прогресивна світова громадськість, не відкидаю, навіть номінує двох президентів на Нобелівську премію миру.

Публікується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени