Може, не будемо чекати катастрофи? Що час зробити світовим лідерам

26 вересня 2023, 18:30

Саміт «Великої двадцятки» підтвердив посилення фрагментації світу. Усе це віщує настання майбутнього за принципом «один світ, дві системи». Про що йдеться?

Після саміту «Великої двадцятки» в Індії та вересневої Генеральної Асамблеї ООН світові лідери вирушать на збори Міжнародного валютного фонду та Світового банку в Марракеші, а потім на Конференцію ООН зі зміни клімату (СОР28) у Дубаї. Однак немає особливого оптимізму, що ці саміти забезпечать значний прогрес у вирішенні наших найбільших проблем, причому не через відсутність рішучості, а тому що глобальні правила, якими ми керуємося з часів закінчення Другої світової війни, більше не годяться.

Реклама

Саміт «Великої двадцятки» підтвердив посилення фрагментації світу. Так, ця зустріч сигналізувала про перетворення Індії на одну з найбільших держав, але момент тріумфу прем'єр-міністра Нарендри Моді виявився швидкоплинним. Цей саміт мало що зробив для того, щоб запобігти майже безсумнівному перетворенню 2020-х на десятиліття низьких темпів економічного зростання.

Хоча Африканський союз був визнаний повноправним членом «Великої двадцятки», країни Глобального Півдня майже не отримали жодного звільнення від своїх непосильних боргів. Країни «Великої двадцятки» (скорочено G20) відповідальні за 75% глобальних викидів вуглекислого газу, але на саміті не було закрито гігантську діру в кліматичному фінансуванні. Керуючись висновками «Оцінки адекватності капіталу», проведеної на замовлення G20, адміністрація Байдена зобов’язалася надати додаткові $25 млрд Світовому банку. Однак ця цифра дуже далека від розмірів щорічної суми підтримки в $260 млрд, рекомендованої цього року «Великій двадцятці» колишнім міністром фінансів США Лоуренсом Саммерсом у доповіді Сінгха-Саммерса.

Навпаки, минулий саміт завершує рік, протягом якого Китай і Захід зводили нові «залізні завіси» у сфері технологій, торгівлі, інвестицій і даних. Усе це віщує настання майбутнього на основі принципу «один світ, дві системи». Разом із цим новим протекціонізмом почалося й зниження ролі «Великої двадцятки». Якщо колишній президент США Барак Обама вважав G20 головним майданчиком для глобального економічного співробітництва, то нинішній радник з національної безпеки США Джейк Салліван вважає «Велику сімку» (Європа, Америка та Японія) «керівним комітетом вільного світу».

Потрібні глобально скоординовані дії

Зниження ролі «Великої двадцятки» стало побічним продуктом переходу від однополярного світу до багатополярного, від економічної гіперглобалізації до так званої «полегшеної глобалізації», від неолібералізму до неомеркантилізму. Протягом останніх 30 років саме економіка визначала ухвалення політичних рішень. А тепер політичні міркування (ба більше, націоналістична політика) стали мотором ухвалення рішень. Політика нульової суми здобуває перемогу над взаємовигідною економікою.

У 1999 році, коли я був присутній на першому засіданні «Великої двадцятки» (тоді країни, що входять до групи, представляли лише міністри фінансів), американська гегемонія перебувала на піку, а федеральні резерви США та міністерство фінансів США насолоджувалися тим, що їх називали «комітетом порятунку світу».

Коли 2008 року глобальна економіка посипалася, Велика Британія та низка інших країн закликали глав урядів «Великої двадцятки» вперше зібратися разом. На засіданні G20 у Лондоні 2009 року ми були вкрай зацікавлені в тому, щоб Китай спільно із Заходом підтримав світову економіку, для чого був потрібен $1 трлн. Уже тоді ми могли побачити, що світ рухається в багатополярному напрямку.

Лондонський саміт доручив тодішньому прем'єр-міністру Індії Манмохану Сінгху провести оцінку домінуючої міжнародної архітектури. А потім на саміті в Піттсбурзі восени 2009 року «Велика двадцятка» домовилася щодо глобальної угоди про сприяння зростанню економіки. Роботу мав очолити МВФ, який мав публікувати щорічні оціночні доповіді для виявлення ризиків у світовій економіці та можливостей для проведення скоординованих дій.

Але оскільки Захід захопився політикою жорсткої бюджетної економії і віддав перевагу новим формам протекціонізму, всі ці ініціативи видихнулися. А за часів Дональда Трампа Америка порвала зі своєю традицією діяти (зазвичай) у рамках багатосторонньої системи (мультилатералізм) і вибрала односторонні підходи, хоча в гру вже вступив багатополярний світ.

Тим часом, зміна клімату, пандемія Covid-19, а також енергетична та продовольча криза 2022 року підтвердили, що проблеми, з якими ми сьогодні стикаємося, є справді глобальними та їм потрібні глобальні рішення. Не можна досягти прогресу за допомогою одних лише двосторонніх і регіональних дій. Потрібні глобально скоординовані дії.

Підвищуючи роль «Великої сімки» на шкоду «Великій двадцятці», ми повинні поставити собі запитання, а що трапиться, якщо наступного разу, коли почнеться світова фінансова криза, ми не зможемо знайти спосіб зібрати разом усіх найбільших гравців? Чи буде у нас шанс на прогрес у скороченні глобальних викидів парникових газів і на запобігання «паразитування» у світі, в якому «кожен за себе»? Чи є у нас шанс усунути глобальну нерівність, коли країни дивляться на світ винятково з погляду «ми проти них» і коли немає майданчиків, на яких можна було б знайти спільне підґрунтя?

Так, президент США Джо Байден визнає необхідність глобального співробітництва і є найзавзятішим інтернаціоналістом серед президентів США новітнього часу. Але хоча його власний порядок денний у «Великій двадцятці» не був хибним, він був досить млявим: перевага надається двостороннім альянсам, а не глобально скоординованим діям. Тим часом, Китай теж представляє себе захисником світопорядку, заснованого на правилах, і обіцяє дотримуватися Статуту ООН, але верховний лідер цієї країни Сі Цзіньпін навіть не приїхав на саміт «Великої двадцятки» та на вересневу асамблею ООН.

У ті рідкісні моменти, коли хороша підготовка поєднується з можливостями, ми повинні діяти разом. «Договір про заборону випробувань ядерної зброї» президента США Джона Кеннеді, скорочення ядерних озброєнь Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим, історична угода 1987 року про боротьбу з руйнуванням озонового шару — всі ці приклади показують, що сильні лідери здатні радикально змінювати курс. Нинішні лідери не повинні чекати на катастрофу, яка змусить їх діяти.

NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал

Copyright: Project Syndicate 2023

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Показати ще новини