Елвін Тоффлер більше 50 років назад передбачив завершення класичної бюрократії і настання нового типу організації — адхократії (здійснення владних повноважень ad hoc, під конкретні задачі). В своїй книзі «Футурошок» він описує ситуації, які надзвичайно нагадують сьогоднішню Україну — наприклад, постійні реорганізації всередині відомств. «Одна чиновниця… кожного ранку, ідучи на роботу, залишала чоловіку записку з номером стаціонарного телефону на цей день. Зміни відбувалися так часто, що в неї не було постійного телефонного номеру».

«Як нові кочівники, люди мігрують з місця на місце, з одної структури в іншу… Люди збираються разом, щоб розв’язати певні короткотермінові задачі… Іноді такі команди створюються занадто нашвидкуруч і лише на кілька днів, іноді вони працюють протягом кількох років».

Однак з часом виявилося, що ідеальна адхократія — це утопічний платонівський ейдос. Розвиток технологій лише погіршив ситуацію, перетворивши багатьох експертів на шарлатанів з ефектом Данінга-Крюгера. Розвиток комунікацій посилив значення психологічних підходів в формуванні команд. А швидкість життя перетворила багаторівневу мотивацію на модний атрибут: досягати успіху, виховати розумних дітей, заробити гроші чи потрапити в список бізнес-ангелів.

Читайте також:

Всеволод Речицький

Що варто зробити в Україні для її прогресу

З’ясувалося, що всередині адхократії немає надійного п'єдесталу для мотивації, адже кожен проект створюється з чистого листа. Якщо в команді відсутні рольові зв’язки (лідер, візіонер, інноватор, операційний менеджер), то проект руйнується. І це не страшно: можна кинути все, переїхати в іншу країну, розпочати інший проект. Врешті-решт навіть погані новини живуть зараз три дні.

Україна стала полем для подібного експерименту. Будь-яка бюрократія, навіть ефективна, була визначена новими політиками як зло апріорі, а отже будь-яка бюрократична система може бути швидко ліквідована. Команди та мотивації виявилися зайвими — змінити будь-кого простіше, ніж вибудувати систему взаємодії. Стало модно об'єднати міністерства, роз'єднати міністерства, забути про компетенції.

Якою сьогодні виглядає система управління державою в Україні, побудована ad hoc? По-перше, виявилося, що неможливо знищити ієрархію — хоча саме вона і є однією з основних проблем класичної бюрократії.

По-друге, багато команд виявилися демотивованими, або й навіть зникли як явище. Більшість керівників сьогодні зайшли без надійної підтримки — детальний аналіз покаже це по багатьох оновлених структурах. І більшість керівників не формують такої підтримки, обираючи звільнення як вирішення будь-якої проблеми.

По-третє, управління людським капіталом перетворюється на фікцію, адже класичні соціальні ліфти зникли: ані професіоналізм, ані надійність тепер не грають великої ролі при наймі на роботу. Значно зріс коефіцієнт «соціалізації» — тобто беруть на роботу того, кого порадили, або кого читали в соціальних мережах.

По-четверте, зник фактор KPI (ключових показників ефективності). Написати статус про наміри, бажання, плани — важливіше, ніж звітувати про виконання. В 2015—2019 роках ми багато зважали на увагу журналістських проектів, які аналізувати наші обіцянки та їх виконання. Сьогодні політики та нові держслужбовці мало звертають увагу на такі речі, обіцяючи іноді абсурдні, але такі красиві речі.

Ефективний менеджмент в державних органах є симбіозом класичної апаратної роботи і бізнес-підходів. Це відбулося в багатьох сферах державного управління в 2015 році, десь краще, десь гірше, але однозначно це був якісний крок вперед в порівнянні з попередньою моделлю. Консервативні інструменти знадобилися для посилення інституалізації, закріплення позитивних алгоритмів та забезпечення мотивації. Бізнес-інструменти працювали, в першу чергу, для управління людськими ресурсами, а також для оптимізації негативного досвіду, зміни протоколів. Поєднання цих складових можливе тоді, коли є: а) команда; б) програма; в) час для імплементації; г) відповідальність за результат. Відсутність одного з цих елементів веде до порушень, в тому числі корупційних.

Сьогодні ж українська адхократія тікає від інституалізації, насаджуючи хаос і безвідповідальність в державному управлінні. Ніколи б жоден менеджер не вчинив таких дій щодо комерційної корпорації. Це не є «біном Ньютона» і щодо державного управління: зберігай успішні алгоритми, виправляй помилкові. Ad hoc існує винятково для незвичайних, кризових ситуацій, і не має перетворюватися на щоденну практику. І ви здивуєтеся, наскільки простіше буде управляти складними системами за допомогою чітких та прозорих правил.

«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ