Країна постає через бачення і творчість митців
Важливо розуміти, що саме митці створюють образ країни, із яким ми як суспільство здатні ототожнитись
Колонка написана у співавторстві з Ольгою Балашовою та Валентиною Клименко, ГО «Музей сучасного мистецтва»
Країна — це культурний простір, який постає через бачення і творчість — «оптику» — митців.
Ці роздуми були спровоковані конкурсом Українського інституту в рамках міждисциплінарної програми Ukraine Everywhere, яка через онлайн-проєкти розповідатиме про внесок України до світової культури. Для участі у конкурсі авторами була розроблена концепція проєкту UA view як інтерактивної карти української культури, що не обмежується кордонами країни й оприявнює мистецьке бачення, слід, оптику українського погляду, які залишили українські художники на світовій мапі.
Як формується наш колективний образ і самосприйняття?
Через власну оцінку і визнання себе?
Через те, якими нас сприймає світ?
Через те, як ми сприймаємо світ?
Виглядає так, що загалом українцям складно уявляти власний образ, а відтак і його описувати. Мовою маркетологів — проблема з «упаковкою». Якщо ж заглибитися, постає питання спроможності бачити, осмислювати, обирати, вирішувати — від чогось відмовлятись, щось фіксувати. У проблеми з вибором та рішеннями є свої причини, про які дедалі більше говорять, в тому числі у текстах проєкту Українські Основи.
Але як за таких обставин рухатись далі, формувати бачення майбутнього і робити це вже зараз, а не колись, коли подолаємо всі постколоніальні, посттоталітарні травми?
Варто розуміти, що образ себе суспільству неможливо ані створити, ані нав’язати згори, він може лише прорости у полі культури, через сукупність явлених та обговорених суспільством художніх творів — осмислених виставок та вистав, відвіданих концертів, прочитаних книжок тощо.
Обговорене засвоюється та присвоюється суспільством, з улюбленими творами та їх авторами суспільство починає свідомо та несвідомо ототожнюватись, впізнавати себе у них та через них. Коли складно визначитись із напрямом руху, можна, спираючись на осмислене та обговорене, робити припущення — гіпотези, рухатись і перевіряти їх, далі осмислювати результати і робити нові гіпотези.
Ідентичність — це не стільки про вибір, скільки про постійну практику спільного формулювання, обговорення та перевірки гіпотез. Колективна ідентичність перебуває у процесі постійного становлення і творення. Цей процес відбувається неперервно, навіть у цю хвилину. Його неможливо зупинити або ним управляти, як неможливо тримати в рамках уяву творців. Але його точно можна зробити помітним.
Для цього потрібні середовища, мистецькі території — особлива «акустична» інфраструктура, яка дозволить суспільству краще чути голос митців.
Створювати візуальне мистецтво і показувати його, створювати музику, кіно, театральні вистави і виконувати їх, писати історії і видавати книжки, втілювати інші творчі практики і формувати культурні продукти, переживати і вільно обговорювати це все — цього достатньо для формування спільності. Мистецтво створює корисну провокацію, подразнюючи. Ми починаємо дізнаватись щось про себе та усвідомлювати себе. Цього достатньо для того, щоби суспільство могло уявляти себе як ціле, щоби політична нація мала шанс формуватися через осмислення побаченого на спільній «території».
Образ держави створюється митцями незалежно від того, чи залучені вони осмислено та безпосередньо у державотворчість. Якщо їхні пошуки в мистецтві чесні і талановиті, то їх діяльність все одно стає основою для формування політичної нації та образу держави, яка визнає їх своїми, вивчає та досліджує їх доробок, включає в свою ієрархію цінностей, канон.
Сучасну Україну продовжують творити для нас і митці минулого. Наша увага до них, осмислення та переосмислення їхнього доробку з сучасних позицій надихає, насичує, запліднює нашу колективну уяву. Це дає нам підстави для того, щоб говорити про тяглість у процесі формування нас як сучасної політичної нації. Тому такою важливою є гуманітарна наука, музейна та архівна справа.
Зараз на державному рівні все частіше говориться про важливість «присвоєння» творчості митців минулого, які зробили внесок у світову культуру. Це такі постаті, як Олександр Архипенко, Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Олександра Екстер і багато інших визнаних у світі імен. Але так само на наше присвоєння, а отже, дослідження, осмислення та просто глядацьке захоплення чекають і наші сучасники.
Важливо розуміти, що саме митці створюють образ країни, із яким ми як суспільство здатні ототожнитись. Бо ми стаємо собою, коли здатні впізнати себе у дзеркалі мистецтва, коли бачимо власний образ, дієво його цінуємо. Саме так митці нашого минулого разом із сучасними стають творцями нашого майбутнього.
«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
