Жахлива мета Путіна
Путін зробив свою ставку і впевнений, що історія його розсудить
На пропозицію Трампа про припинення вогню Путін відповів ухильно — підтримавши цю ідею в принципі, водночас перерахувавши ряд додаткових вимог, що роблять будь-який значний прогрес малоймовірним. Українська влада сподівається, що небажання Путіна підтримати ініціативу США щодо припинення вогню допоможе переконати їхніх американських колег у тому, що кремлівський диктатор справді не зацікавлений у закінченні війни.
Багато хто в Україні був стурбований нещодавніми припущеннями США про те, що Росія готова до серйозних мирних переговорів, і вказав на незмінно жорстку переговорну позицію Кремля як на доказ рішучості Путіна продовжувати боротьбу. Стверджується, що нинішня дискусія щодо можливих компромісів і територіальних поступок відображає фундаментально помилкове розуміння максималістських мотивів вторгнення Росії.
Українці вважають, що мають набагато реалістичніше уявлення про справжні наміри Росії. Вони переконані, що Путін ніколи не задовольниться обмеженими територіальними здобутками, оскільки насправді він воює не за землю, а проти самого існування окремої української держави і нації. Ця жахлива мета підриває всю концепцію компромісного миру. Простіше кажучи, між російським геноцидом і українським національним виживанням жоден компроміс неможливий.
Не перший, хто неправильно оцінив масштаби імперських амбіцій Путіна
Білий дім Трампа не перший, хто неправильно оцінив масштаби імперських амбіцій Путіна в Україні. Попередня адміністрація Байдена неодноразово проголошувала вторгнення Росії в Україну «стратегічним провалом», водночас вказуючи на надзвичайно високу ціну, яку заплатив Кремль у вигляді військових втрат та економічних збитків. Ця практична оцінка вторгнення передбачає, що Путін керується та стримується тією ж логікою, що й його західні сучасники. Однак насправді логіка у нього інша.
У той час як демократичні лідери переймаються своїми рейтингами та економічними показниками, Путін усунув практично всі можливі джерела внутрішньої опозиції та зосередився на своїй місії в російській історії. З перших років свого правління він не приховував, що розглядає розпад СРСР як трагедію, а світоустрій після Холодної війни — як несправедливість. Принциповим є те, що Україна стала уособленням обох цих претензій. Путін твердо переконаний, що не знищивши спочатку українську незалежність, він не може сподіватися виконати свою історичну місію — виправити трагедію 1991 року і відродити Російську імперію.
Одержимість Путіна Україною стала все більш очевидною протягом останніх двох десятиліть, оскільки його кампанія з підпорядкування країни переросла з політичного до військового втручання. У 2004 році його спроби сфальсифікувати президентські вибори в Україні та поставити лояльного Кремлю кандидата мали катастрофічний результат і допомогли розпалити Помаранчеву революцію. Через десять років він відповів на чергову українську продемократичну революцію захопленням Криму та вторгненням на схід України.
У роки після початку військової агресії Росії поступово ставало все більш очевидним, що обмежене вторгнення 2014 року не принесло бажаного результату. Навпаки, напад Росії лише зміцнив прихильність України повернути на Захід і прагнути до євроатлантичного майбутнього. Замість того, щоб визнати контрпродуктивні наслідки своєї військової кампанії, Путін вирішив ще більше підвищити ставки, розпочавши найбільше вторгнення в Європі з часів Другої світової війни.
За останні три роки Путін дедалі відвертіше заявляє про свій намір повністю стерти Україну з лиця землі. Він оголосив окуповані українські регіони «назавжди російськими» і порівняв своє вторгнення з імперськими завоюваннями російського правителя Петра І у вісімнадцятому столітті. Злісна антиукраїнська риторика стала настільки звичною для російських державних ЗМІ, що представники ООН вважають її «підбурюванням до геноциду». Тим часом, на підконтрольних Кремлю територіях України Росія систематично придушує всі сліди української державності та національної ідентичності.
Незважаючи на жах і травму російського вторгнення, українці поки що відмовляються відступати. Ця непокора є особистим приниженням для Путіна. Вона безпосередньо підриває його ретельно сконструйований образ сильного лідера і виставляє на посміховисько його наполягання на тому, що росіяни і українці є «одним народом». Замість того, щоб забезпечити собі місце серед найвідоміших правителів в російській історії, Путін ризикує залишитися в пам’яті як людина, яка втратила Україну.
Втрата України — найгірший кошмар Путіна. Відтоді, як він — молодий офіцер КДБ у Східній Німеччині став свідком краху радянської влади, його переслідують видіння народних рухів, що повалюють імперії. Це пояснює його дедалі жорсткішу опозицію до міцної і часто некерованої демократичної культури, яка вкоренилася в пострадянській Україні. Починаючи з Помаранчевої революції 2004 року, він розглядає консолідацію української демократії як екзистенційну загрозу його власному авторитарному режиму і потенційний каталізатор наступного етапу відходу Росії від імперськості.
Путін знає, що вторгнення в Україну визначить все його правління і вирішить подальшу долю Російської Федерації. Він то й може готовий обговорити стратегічну паузу у військових діях, якщо умови припинення вогню будуть вигідними для Москви, проте ніколи не змириться з існуванням окремої і справді незалежної української держави на кордоні з Росією. Це не означає, що нинішні мирні зусилля під проводом США є абсолютно марними, але життєво важливо визнати, що заморожування конфлікту вздовж нинішньої лінії фронту буде недостатнім для припинення війни.
Протягом десятиліть західні лідери робили помилку, дивлячись на Путіна крізь призму власного політичного прагматизму, недооцінюючи при цьому важливість його ревізіоністської імперської ідеології. Після трьох років тотальної війни в серці Європи більше немає виправдання такому видаванню бажаного за дійсне. Путін зробив ставку на знищення України і впевнений, що історія його розсудить. Якщо його не зупинить переважаюча сила колективного Заходу, він продовжуватиме вести війну проти України, доки не досягне своєї жахливої мети.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
