Національна ідея "Україна — не Росія" — крута ідея. Але добре, не Росія, а що тоді? "Україна це Європа"? Теж абстракція. "Європейська" — це означає, з одного боку, певний рівень свідомості, культури, а з іншого — Європа, вона ж різна. Особливо в контексті Каталонії, Brexit, польського націоналізму. До якої Європи ми хочемо долучитися?

Україна — загадкова країна. Кожного разу, розмірковуючи про майбутнє України, про ідентифікацію України як України і українців як українців, я переживаю змішані почуття.

Наприклад, у Львові бачу нові сформовані еліти і їх готовність будувати країну, "свою Україну". У Києві такого відчуття у мене не виникає, за рідкісним винятком. На відміну від Львова, де більшість людей вибирають ідею творення, в столиці якщо і об'єднуються, то не за щось, а проти чогось. Тут все ще багато нудотного цинізму, політичних ігор і мало енергії відваги. Ще гірше в Харкові. Одеса взагалі інша.

Українська нація неоднорідна, і національної ідеї, яка б об'єднувала всіх громадян, в Україні немає. Для цього необхідний культурний гумус, який в свою чергу сформує етичний код країни, нації. Двигуном цього процесу і повинна стати нова еліта, яка буде думати не про себе, а про середовище, в якому вона живе і яку залишає дітям.

Поки що в Україні відбувається битва світоглядів. З одного боку — тисячі упирів і перевертнів, які хочуть зжерти наше спільне майбутнє, з іншого — живі люди, які кожного дня будують "свою маленьку незалежність". Наша національна ідея в тому, щоб перемогли другі.

Ми зрозуміємо, що це сталося, коли українським політикам буде не тільки страшно, а й соромно (а краще — страшно соромно) красти, їздити на дорогих машинах і розсікати на яхтах.

Текст опубліковано в журналі Новий час за 6 жовтня 2017 року рамках теми номера "Національна ідея". Републікування повної версії тексту заборонене

Новое Времязапрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут