Україна повертає Крим. А чи є план?

20 березня 2018, 09:13
3693
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Я вважаю себе патріотом України – ця країна стала для мене другою батьківщиною. Але давайте називати речі своїми іменами

Дуже часто українські політики займаються шапкозакиданням.

Згадаймо Прибалтику. По суті, в 1939 році СРСР анексував Латвію, Литву й Естонію. Звісно, там були псевдовибори, що проходили під прицілом гвинтівок Червоної армії.

Ті ж США завжди підкреслювали, що вони не визнають приєднання Прибалтійських країн до СРСР. Але водночас не розривали дипломатичні відносини: Конгрес продовжував надсилати до Москви делегації своїх сенаторів і конгресменів. Верховна Рада СРСР, частина якої обиралася в Латвії, Литві та Естонії, не зазнавала міжнародного бойкоту. Хоча санкції і тривали.

Балтійські країни змогли здобути незалежність тільки напередодні розпаду СРСР. Історія не знає умовного способу. Але якби жителі Литви, Латвії та Естонії тоді не виступали горою за національне відродження і розлучення з колишнім СРСР, ми мали б сьогодні три автономних республіки в складі РФ.

Дуже часто українські політики займаються шапкозакиданням. Мовляв, нікуди вони не подінуться, Крим до нас повернеться. Мовляв, рано чи пізно кримчани побачать, який прорив зробила Україна на шляху побудови демократичного уряду, і повернуться назад.

Але, боюся, все набагато складніше: що більше минає часу з моменту анексії, то складніше стає процес деанексії.

Зараз російська влада робить одну жахливу річ, яка з точки зору міжнародних законів є абсолютним злочином. Росія, умовно кажучи, здійснює демографічну регуляцію населення Криму: переселяє на півострів росіян з материка, особливо підневільних державних службовців, а на їхнє місце селить корінних кримських мешканців. І якщо в найближчому майбутньому ситуація з поверненням Криму почне розвиватися, склад населення півострова на той час вже істотно зміниться. І це зробить проблему набагато тяжчою.

Треба віддати належне керівникам Балтійських країн: якими б комуністами і прихильниками СРСР вони не були, десь в їхніх головах сиділа думка про те, що треба все-таки зберегти національну самобутність. Особливо це стосується Литви та її тодішнього багаторічного комуністичного лідера Антанаса Снечкуса. Впираючись м'якими котячими лапками, він робив усе, щоб мінімізувати кількість переселенців з інших територій колишнього СРСР. Мовляв, у нас достатньо кваліфікованої сили та освічених людей, які можуть працювати в усіх галузях економіки.

В результаті Литва була, можливо, й не першою з Балтійських країн, що заговорила про від'єднання від СРСР, але їхній рух за незалежність був найпотужнішим і поступальним. Ще в 1989 році народні депутати Литви просто встали і вийшли із засідання Всесоюзного з'їзду Рад. Вони сказали, що Литва відтепер незалежна і не збирається брати участь у роботі вищого законодавчого органу країни, від якої вони шукають повної незалежності. Насправді вони знайшли її лише після проваленого путчу в серпні 1991 року – коли Москва прийняла це.

Але це значною мірою стало можливим лише тому, що Литва збереглася як моноетнічна держава з дуже незначним відсотком російського населення. Можливо, саме завдяки цьому, з етнополітичної точки зору зараз в Литві найбільш спокійна і стабільна ситуація. Там немає проблеми промосковської і пропутінської російськомовної меншини, як у сусідніх Латвії та Естонії.

Проблем з поверненням Криму дуже багато. Мені здається, що існує серйозний дефіцит відповідального підходу до конструювання довгострокової кримської політики.

Війна, гаряча або холодна, закінчується або перемогою, або поразкою, або мирним договором, в основі якого завжди лежить компроміс. Як починати переговори з тією майбутньою Росією, яка рано чи пізно зміниться, треба думати вже зараз. Путін не вічний. Навіть якщо він вирішить, як Сі Цзіньпін, правити до самої смерті, рано чи пізно там все-таки буде інший політичний режим.

Зрозуміло, що Україна не може програти політичну війну за Крим, а виграти її сьогодні за допомогою сили або тільки юридичних методів навряд чи можливо. Потрібно набратися терпіння і готуватися до ведення роз'яснювальної та пропагандистської роботи в Криму – шукати спосіб достукатися до свідомості кожного кримчанина.

Якщо Росія намагалася вплинути на вибори в США за допомогою сучасних інтернет-технологій, то в цьому напрямку потрібно думати й українським політикам.

У 70-ті, заради зменшення напруженості, зниження рівня протистояння і підписання тих чи інших домовленостей, країни Заходу закрили очі на багато речей в СРСР – зокрема й на анексію Прибалтики.

Зараз дуже важливо робити все, щоб не допустити повторення тих часів.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Лекція НВ

ВЕЛИКІ ГРОШІ З ЄВГЕНОМ ЧЕРНЯКОМ

Три години практичних порад та відповідей на будь-які питання від голови наглядової ради Global Spirit та автора популярного YouTube-каналу про бізнес та фінанси — Big Money

Докладніше

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Геополітика

Вчора, 13:34

img
Що таке ПАРЄ та які права вона повернула Росії. Максимально стисло.
Політика

Вчора, 13:11

img
У Раду проходять п’ять партій — загальнонаціональне опитування
Фінанси

Вчора, 12:15

img
НБУ виведе з обігу монети 1, 2 і 5 копійок, введе купюру номіналом 1000 грн