Ядерна катастрофа. Чим ризикує Кремль, вирішивши розпочати війну
Урок для Кремля має бути очевидним. Вторгнення в Україну створює ризик радіоактивної катастрофи, яка негативно вплине не лише на Україну, а й на саму Росію
Масштабна мобілізація армії, яку проводить Росія на кордоні з Україною, має похмурі історичні прецеденти. Але якщо Кремль вирішить натиснути курок, на нього чекає небезпека, з якою досі не стикалася жодна армія інтервентів: 15 атомних реакторів на чотирьох об'єктах, які задовольняють приблизно 50% потреб України в електроенергії.
Ці реактори є жахливою примарою. У разі удару по цих об'єктах вони можуть фактично перетворитися на радіоактивні міни. І Росія сама стане жертвою появи радіоактивних продуктів ядерного розпаду. Зважаючи на вразливість українських атомних реакторів, а також людські та екологічні збитки, яких може бути завдано, якщо в процесі сутичок вони будуть пошкоджені, президенту РФ Володимиру Путіну варто ще раз замислитися про те, чи вартує Україна війни.
У сучасних збройних конфліктах електростанції часто-густо стають цілями, тому що їхня руйнація заважає країні продовжувати бойові дії. Але атомні реактори не схожі на інші джерела енергії. Вони містять безліч радіоактивних матеріалів, витік яких може статися в найрізноманітніші способи. Наприклад, авіаудари або артилерійський вогонь можуть зруйнувати будівлю, де міститься реактор, або пошкодити критично важливі системи охолодження, які підтримують стабільність ядра. Те саме можна сказати про кібератаки, які призводять до збоїв у роботі станції, або про порушення зв’язку із зовнішніми джерелами енергії, від яких залежить нормальна робота АЕС.
У сучасних збройних конфліктах електростанції часто стають цілями
Якщо ядро реактора почне плавитися, вибухонебезпечні гази і радіоактивні матеріали можуть вирватися з конструкції, що їх стримує. Опинившись в атмосфері, ці викиди поширяться на тисячі миль, засмічуючи токсичними радіоактивними частинками міські та сільські ландшафти. А якщо загоряться сховища відпрацьованого ядерного палива, збитки можуть виявитися ще більшими.
Наслідки цих викидів для здоров’я залежатимуть від кількості людей, які зазнають їхнього впливу, та від токсичності радіоактивних елементів. За оцінками Чорнобильського форуму ООН, українська аварія 1986 року спричинить додатково 5000 смертей від раку протягом 50 років, хоча деякі екологічні групи вважають, що це дуже занижена цифра ймовірної кількості жертв. І справді, у перші роки після аварії було зареєстровано тисячі випадків раку щитовидної залози.
Посеред пандемії, що вбила мільйони, така кількість жертв аварій на атомних реакторах може виглядати неприголомшливою. Але це, безсумнівно, неправильна інтерпретація ризиків. Для зниження впливу радіації, що потрапила у ґрунт після чорнобильської аварії, радянській владі довелося переселити сотні тисяч людей і на десятиліття вилучити з продуктивного використання величезні ділянки сільськогосподарських земель і лісів.
Близько 600 тисяч «ліквідаторів» були зайняті зачисткою реактора та території навколо нього. Над будівлею реактора інженери збудували гігантський «саркофаг», щоб запобігти подальшим викидам. Мільйони людей постраждали від психологічної травми, а приблизно сім мільйонів отримали соціальні компенсаційні виплати. Згодом економічні збитки сягнули сотень мільярдів доларів. А Японія досі продовжує підраховувати сотні мільярдів збитків, в які їй обійдеться катастрофа на АЕС у Фукусімі в 2011 році, хоча ця аварія спровокувала викиди в розмірі лише однієї десятої частини від кількості радіації в Чорнобилі, і здебільшого вони опинилися в океані.
Війна помножить всі ці ризики, тому що оператори реакторів, які могли б пом’якшити можливі наслідки, волітимуть тікати геть через страх бути вбитими під час перестрілок або бомбардувань. Якщо реактор опиниться серед хаотичного театру бойових дій, поряд може не виявитися нікого, хто міг би зробити перші необхідні дії, а погано поінформоване населення, що покладається на чутки, блукатиме — в паніці — зараженими зонами.
Коли залпи змовкнуть, Україна буде обтяжена довгостроковими наслідками після будь-якої атомної аварії. І, як показав Чорнобиль, вона страждатиме не на самоті. Радіоактивні викиди не знають державних кордонів, а близькість Росії перетворить їх на місце накопичення аерозольних радіоактивних забруднень.
На тлі історії з Чорнобилем можна було б подумати, що Росія воліє ухилитися від атак на чинні реактори. Ба більше, відмова від таких атак є історичною нормою. Так, Ізраїль атакував імовірні заводи з виробництва ядерної зброї в Сирії та Іраку, а Ірак бомбардував два реактори в іранському Бушері під час війни 1980-х років. Але тоді ці об'єкти були на стадії будівництва.
Бувало й таке, коли розглядалася можливість атаки на діючі атомні електростанці: Сербія обмірковувала атаку проти словенської АЕС «Крско» на початку Балканської війни, а Азербайджан розглядав можливість атаки на Мецаморську АЕС у Вірменії під час війни 2020 року.
Втім, бували й інші ситуації, коли допомагала лише неймовірна удача, а не розум. Серед таких випадків: невдала ракетна атака Іраку на збройовий реактор Ізраїлю в Дімоні під час війни в Затоці, а також американська атака на невеликий науковий реактор в іракському центрі ядерних досліджень у Туваті поблизу Багдада під час того ж конфлікту.
Українські побоювання з приводу атомної вразливості країни загострилися у 2014 році, коли Росія вторглася й анексувала Крим. Стривожена тим, що надалі цей конфлікт може призвести до атаки на реактори, Україна звернулася до Міжнародного атомного агентства та Саміту з ядерної безпеки з проханням допомогти посилити її захист. На жаль, немає такого захисту, який міг би витримати російські бомбардування.
Чи може Путін перейти межу і вдарити по атомному реактору? Агресивна поведінка Росії після розвалу СРСР дає підстави для занепокоєння. У афганській, чеченській та сирійській війнах російські сили діяли без особливої уваги до загальноприйнятих норм. Крім того, будь-яка війна має свої капризи. Трапляються дуже погані ситуації; військові роблять помилки; солдати в полі бою ігнорують заборони.
Як приклад можна навести бомбардування 26 березня 2017 року сирійської греблі Табка, яку контролювала Ісламська держава. Це гребля на річці Євфрат заввишки 18-поверховий будинок, за якою розташоване водосховище завдовжки 25 миль. Її руйнація могла призвести до затоплення десятків тисяч безневинних людей, які живуть нижче за течією. Але американські льотчики, порушивши суворий наказ «не бомбити» і обійшовши запобіжні системи, все одно скинули бомбу. І знову ситуацію врятувала щаслива випадковість: бетонобійна бомба не вибухнула.
Урок для Кремля має бути очевидним. Вторгнення в Україну створює ризик радіоактивної катастрофи, яка негативно вплине не лише на Україну, а й на саму Росію. Жодна війна, розпочата на власний вибір, не варта такого ризику.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2022
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
