Гра м’язами. Чому Туреччина така важлива для Заходу?
Читайте NV у Google
Геополітичний шум навколо Туреччини, здається, зростає
Напруженість у Східному Середземномор'ї, Лівія, знову спливла проблема С-400 з тестуванням цих зенітних ракетних систем, а потім криза в Нагірному Карабасі, де Туреччина проявляє «активність». До всього цього, президентські вибори в США. Які ризики для Туреччини на геополітичному фронті?
Думаю, доречно нагадати, що Туреччина розташована в складному регіоні, якому притаманні геополітичні ризики й напруженість. Це всього лише частина історії Туреччини, із якою країна навчилася жити, а іноді навіть використовувати у своїх інтересах. Я завжди наводжу приклад того, як турецький бізнес навчився діяти в небезпечних умовах, наприклад, у Сирії, Іраку та Лівії. Турки, як правило, охоче йдуть туди, де інші побоюються торгувати, і займаються торгівлею — продажем побутової техніки або продуктів харчування за хорошими цінами. Таким чином, очевидні геополітичні ризики можуть приносити й можливості.
З огляду на усе це, уважаю, ми є свідками набагато більш наполегливої турецької зовнішньої політики й політики безпеки в регіоні, ніж будь-коли раніше при президенті Ердогані. Ми бачили, як Туреччина втручається в лівійський конфлікт і вдається до «дипломатії канонерок» у Східному Середземномор'ї через газове питання. Туреччина взяла на себе ініціативу на Кіпрі (відкривши занедбаний курортний район Вароша), тим самим дратуючи греків-кіпріотів і ЄС, а також грає набагато серйознішу роль у конфлікті в Нагірному Карабасі, підтримавши Азербайджан постачанням турецької військової техніки, котра, схоже, набуває вирішального впливу. У Нагірному Карабасі вона продемонструвала свої високотехнологічні безпілотні технології, що також відіграли вирішальну роль у лівійському конфлікті.
Навіщо все це Туреччині?
Уважаю, Ердоган перейняв стратегію дій Путіна в Сирії. Він зрозумів, що лише втрутившись у конфлікт і роблячи вагомі ставки в цій грі, можна отримати важелі впливу, які стануть у нагоді в іншому місці. Туреччина пройшла шлях від носія російської скрипки в Нагірно-Карабаському конфлікті до ключового члена оркестру, тепер без неї немає музики — мир або війна.
А як щодо відносин із Заходом і санкційних ризиків?
Звичайно, Захід попереджав Туреччину про санкції у зв’язку з розвитком подій у Східному Середземномор'ї, на Кіпрі, із С-400, турецьким банком Halkbank і загальними тенденціями у сфері демократії та прав людини. Але поки нічого не сталося. Туреччина назвала це західним блефом, вона знає, що для Заходу її членство в НАТО є стратегічно важливим, вона забезпечує безпеку Європи, допомагає з мігрантами й досягненням миру в Сирії. Думаю, що це дає їй додаткові важелі впливу в Лівії і Нагірному Карабасі.
Як усе це дотичне до виборів у США?
Звичайно, Ердоган хоче перемоги Трампа, оскільки Трамп убезпечив адміністрацію Ердогана від тиску Конгресу США, що вимагає санкцій. Із якоїсь причини Трампу подобається Ердоган, у нього особливі відносини з турецьким лідером. Навпаки, Ердоган не довіряє Байдену, тому що останній був у складі адміністрації Обами, яка, на думку більшості турків, підвела Туреччину в скрутну годину під час перевороту 2016 року. Багато турків переконані, що певну роль у перевороті відіграли США. Але адміністрація Ердогана розуміє, що перемога Байдена тепер очевидна, і вся ця гра м’язами Туреччини в регіоні — справа тимчасова, адже потім все одно буде саміт або зустріч із Байденом. І я дійсно думаю, що це станеться, не за горами перезавантаження американсько-турецьких відносин. Простіше кажучи, Туреччина дуже важлива для західного альянсу, і, незважаючи на всі побоювання з приводу демократії та прав людини, слідуючи логіці Realpolitik, адміністрація Байдена не забажає поступитися Туреччиною Росії. Це було б стратегічною катастрофою для США і Заходу.
Можливо, вони спочатку обміняються люб’язностями, щоб розрядити атмосферу, але атмосферу врешті-решт буде розряджено. Адже обидві сторони цінують стратегічні відносини — турки дивляться на Захід, а не на Схід чи на північний схід — у бік Росії. Вони відправляють своїх дітей вчитися до Європи або США, а не в Москву. Шопінг теж набагато кращий у Лондоні, Парижі чи Нью-Йорку, аніж у Москві. Можливо, Туреччина в наші дні й виглядає досить ізольованою в регіоні, але зовсім не так, як це було раніше, коли Ахмет Давутоглу був міністром закордонних справ. Тоді альтернативним Заходу ринком для Туреччини могли стати Перська затока чи Близький Схід — тут варто звернути увагу, що Саудівська Аравія ініціювала бойкот турецьких товарів.
У кінцевому підсумку у відносинах Туреччини й Заходу все закінчиться добре?
Так, оскільки дві третини турецької торгівлі, інвестицій і фінансів надходять із Заходу — який реальний вибір є ще в Туреччини? А Заходу потрібна Туреччини як запорука регіональної безпеки. І в Східному Середземномор'ї є безпрограшні рішення стосовно енергоносіїв — Захід і Туреччина мають потребу в нових постачальниках енергії, щоб піти від свого стратегічного суперника, Росії.
І хоча грекам і грекам-кіпріотам це може не сподобатися, Туреччина — це центр усіх цих подій, а для того, щоб трубопроводи були в безпеці, вона повинна брати участь у будь-яких дотичних до них угодах, щоб гарантувати дотримання умов у довгостроковій перспективі. Необхідним є і західне лідерство, чого не вистачало при Трампі, але при Байдені, думаю, бажання знову зміцнити позиції Туреччини в НАТО й витіснити Росію буде підштовхувати США до прямої участі в миротворенні.
А як щодо економіки?
Цей напрямок дійсно розчаровує, проте ж усе повинно бути дуже добре. Туреччина повинна бути найкращим ринком серед країн, що розвиваються. У неї так багато можливостей: сильний профіль державних фінансів (коефіцієнт боргу нижче 40%), сильні/довговічні/динамічні банки, зручне розташування для торгівлі (єдина країна в регіоні, яка виробляє все, що завгодно) із дійсно динамічним міжнародним стандартом промислових груп, і вона може стати переможцем, оскільки транснаціональні компанії виводять потужності за межі Китаю, а Туреччина має пристойну базу промислових навичок, сприятливу демографію та столітню професійну ринкову й торгівельну культуру.
Це повинно зробити її вершиною зростання ринків, що розвиваються. Але є ще політична економія світу Ердогана. Простіше кажучи, Ердоган розглядає свій успіх на виборах із точки зору політики збільшення робочих місць, інвестицій та кредитування. Існує також ідеологічна огида до процентних ставок і, зокрема, до високих процентних ставок, що спотворює грошово-кредитну політику до такої міри, що це перетворюється на найбільшу макроекономічну загрозу для країни.
Тепер ви можете запитати, чому Ердоган постійно знаходиться в режимі виборів, чому він так відчайдушно потребує високого рівня зростання? По-моєму, це через поляризований характер турецької політики і страх Ердогана, що після втрати посади він і його родина будуть притягнуті до відповідальності за будь-які сумнівні дії за час перебування при владі. І, з огляду на його залежність від коаліції з Партією націоналістичного руху в парламенті, Ердоган ніколи не зможе скинути з рахунків ризик дострокових виборів, тому йому завжди доводиться підтримувати економіку, я би сказав, у перегрітому стані.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
