Тривожний дзвінок для Москви

Але Росія, яка зробила себе ключовим гравцем багатьох світових сучасних драм, від французьких виборів до громадянської війни в Лівії, не є частиною цієї історії. І це дивно, якщо врахувати, що РФ – прямий сусід Північної Кореї (відстань від ядерного полігону Пунгери до Владивостока менша, ніж до Пхеньяну).

14 квітня очолювана Росією Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ) провела «неформальне» засідання в Бішкеку, де обговорювалося обрання нового генерального секретаря. Президент РФ Володимир Путін головував на засіданні своєї Ради Безпеки минулої п'ятниці (21 квітня), але до порядку денного входили головним чином внутрішні економічні питання і Сирія. МЗС РФ висловив лише невизначену надію, що уряд США уважно вивчить північнокорейську проблему, перш ніж вчинить якісь дії.

Керівництво Росії навіть не намагалося залучити адміністрацію Дональда Трампа до вирішення цієї кризи. 21 квітня міністр закордонних справ Сергій Лавров провів телефонну розмову з держсекретарем США Рексом Тіллерсоном і вважав за доцільне згадати про невеликі проблеми, пов'язані з російською дипломатичною власністю, але не тему Північної Кореї. Російські експерти обговорювали нові варіанти ракетних загроз і контрзагроз на Корейському півострові, але головні ЗМІ країни повідомляли про військовий парад в Пхеньяні (в якому фігурували кілька нових ракетних зразків) у досить світлих тонах.

У Москві, як і в багатьох інших світових столицях, напевно немає остаточного розуміння стратегії США щодо воєнного тиску на режим Кім Чен Ина, який може становити загрозу, а може і не представляти. При цьому існує розуміння, що не може бути й мови про висловлення якоїсь солідарності з цим авторитарним урядом. Однак варіанти партнерства з США, що розглядалися кілька місяців тому, тепер відкинуті. Кращим побічним ефектом цієї кризи для Москви є те, що вона відвернула увагу від різних розслідувань та слухань у Вашингтоні щодо «російських зв'язків» команди Трампа; але в наступні тижні можуть бути розкриті нові докази.

Можливо, найбільш неприємною обставиною для Кремля є той факт, що основний формат рішення північнокорейської кризи був прийнятий на нещодавній зустрічі в Мар-а-Лаго між президентами Дональдом Трампом та Сі Цзіньпіном; і Пекін не висловив побажання обговорювати ці питання зі своїм «стратегічним партнером» Москвою. Путін не бачив Сі з листопада минулого року і не розмовляв з ним по телефону протягом декількох місяців; ні у прем'єр-міністра Дмитра Медведєва, ні у міністра оборони Сергія Шойгу не було останнім часом контактів з китайськими колегами. Минулого тижня Лавров зустрівся з міністром закордонних справ Китаю Ван І, в офіційній розшифровці Північна Корея не згадується. Російські офіційні особи стверджують, що партнерство на вищому рівні досягло «безпрецедентних висот», але насправді в російсько-китайських відносинах спостерігається глибокий застій. І Пекін все більше переконується, що Москва нічим не може посприяти стримування потенційно катастрофічної північнокорейської загрози.

Результати рішуче проголошеного Москвою «повороту на Схід» до цього часу були досить скромними. Тим не менше, Росія нещодавно спробувала продемонструвати всю свою військову міць в азіатсько-тихоокеанському регіоні: крейсер «Варяг» прибув в столицю Філіппін, а президент Родріго Дутерте оглядав протикорабельні ракети «Базальт». Між тим, міністерство оборони РФ зробило досить дивну заяву, спростувавши повідомлення про концентрацію військ на кордоні з Північною Кореєю і пояснюючи відхід запланованими раніше навчаннями.

Більш того, стратегічні бомбардувальники Ту-95 «Ведмідь» здійснили чотири рейси за один тиждень в бік Аляски, порушивши маршрут звичайного патрулювання. Але 35-річний Варяг незабаром може зажадати ще більш тривалого ремонту, ніж авіаносець Адмірал Кузнєцов після його бойового розгортання в Східному Середземномор'ї в кінці минулого року; застарілі бомбардувальники «Ведмідь» також схильні до зносу і нещасних випадків. Тому навряд чи східноазійські сусіди Росії були особливо вражені цими демонстраціями.

Москва не може до кінця зрозуміти, як взаємні торговельні поступки сприяють новій співпраці США з Китаєм, щоб змусити північнокорейський режим вести себе коректно. Російське керівництво очікувало, що американський ракетний удар по Сирії, виконаний в той час, коли Сі був гостем у Мар-а-Лаго, сприймуть в Пекіні як серйозну образу. Але ніяких зовнішніх ознак такого обурення немає.

Фактично, основним ефектом цього авіаудару був підрив довіри до російської підтримки режиму сирійського президента Башара Асада, який повинен був перемістити більшість своїх військово-повітряних сил ближче до російської базі поблизу Латакії, де вони могли бути в більшій безпеці у разі нових атак. Обіцянки щодо зміцнення системи протиповітряної оборони Сирії поки залишаються лише розмовами. Мабуть, найтривожнішою політичною подією для Росії стала неучасть Китаю у голосуванні в Раді Безпеки ООН за проектом резолюції, що засуджує застосування хімічної зброї в Сирії, тому Москва вимушена була скористатися правом вето самостійно.

Цей тонкий сигнал з Пекіна показав, що Кремль не зможе компенсувати свою слабкість в геополітичному маневруванні навколо північнокорейської кризи, граючи на своїй передбачуваній силі в зоні сирійської війни. Росія також повинна визнати, що підтримка підданого остракізму Асада стала настільки ж шкідливою для її міжнародній репутації, як і порозуміння з безрозсудним північнокорейським режимом. Кремль може не усвідомлювати, що характеризуючи санкції проти Північної Кореї як «нераціональні й марні», він фактично критикує Китай.

Російський уряд також не може повністю зрозуміти, що його міжнародна ізоляція досягла нового дна, і Москва продовжує копати цю яму. Такий стан речей звичайно забезпечує роботою російських військових і різних пропагандистів, але завдана шкода міжнародному статусу Росії зростає.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал

Більше поглядів тут