18 років тому Володимир Путін став першим російським лідером, який виступив на Мюнхенській безпековій конференції — мабуть, найважливішому щорічному зібранні очолюваного Вашингтоном трансатлантичного співтовариства, що відновило і демократизувало більшу частину Західної Європи після Другої світової війни. А після закінчення холодної війни розширилося, включивши в себе країни Центральної та Східної Європи.

Сумнозвісна промова Путіна з нападками на «однополярний світ», у створенні якого він звинуватив Сполучені Штати, ознаменувала початок більш конфронтаційного підходу Росії до колективного Заходу.

«Що таке однополярний світ?» — запитав російський лідер у своєї аудиторії в Мюнхені. «Це світ, у якому є один господар, один суверен, — відповів Путін, дивлячись на шокованих американців у залі. — І в кінцевому підсумку це згубно не тільки для всіх, хто перебуває всередині цієї системи, а й для самого суверена, тому що він руйнує себе зсередини… Однополярна модель не тільки неприйнятна, а й неможлива в сучасному світі».

Те, що відбулося після його промови 2007 року, мало вбивчі наслідки для кількох поколінь. Російські хлопчики, народжені в той самий рік, уже достатньо дорослі для того, щоб їх призвали до армії та відправили воювати на «вбивчі поля» в Україні, як нещодавно висловився президент США Дональд Трамп. Від моменту повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року понад мільйон росіян було вбито або поранено.

Трамп повинен зосередитися на тому, що він називає «миром через силу»

Путін ніколи не приховував своїх намірів — вторгнення в Грузію 2008 року, захоплення українського Криму 2014 року та інтервенція в Сирію, яка зберегла при владі диктатора Башара Асада. Не дивно, що Путін думає, що його злочинна поведінка знову зійде йому з рук перед обличчям розгубленої і непослідовної демократичної спільноти.

Засвоєння уроків з історії

Цього року Мюнхенську конференцію скликають у шістдесят перший раз, у настільки ж важливий момент. І учасники конференції можуть знову стати свідками історії, яку привів у рух нещодавно переобраний Трамп і шквал дій, спрямованих на припинення незаконної, неспровокованої трирічної війни Путіна в Україні.

У баварській столиці та за її межами стало чимось на кшталт кліше попереджати тих, хто піддається спокусі умиротворити деспотів, щоб вони не стали сучасними Невіллами Чемберленами, маючи на увазі британського прем'єр-міністра, який підписав Мюнхенську угоду 30 вересня 1938 року. За цією угодою німецькомовна Судетська область Чехословаччини відійшла до гітлерівської Німеччини.

Тому не дивно, що деякі європейські чиновники, які прибули до міста, побоюються, що Трамп ризикує потрапити в таку саму пастку після своєї дев’яностохвилинної розмови з Путіним цього тижня. Вони побоюються, що, виторгувавши у Росії 20% окупованої нею української території, президент США покладе край безпосереднім бойовим діям, але не експансіоністським амбіціям Путіна.

Однак якщо Трамп засвоїть уроки Мюнхена 2007 і 1938 років, він зможе розвинути, а не відвернути назад із такими зусиллями досягнуті США успіхи в Європі після Другої світової та холодної воєн. У цьому і полягає головне завдання моменту.

Урок 2007 року полягає в тому, щоб повірити Путіну на слово, коли він каже, що має намір переробити європейський порядок і зробити Україну своєю власністю. Урок 1938 року полягає в тому, що Трамп повинен зосередитися на тому, що він справедливо називає «миром через силу», знаючи, що умиротворення деспотів ніколи нічим хорошим не закінчується.

Створення історії

Тим, хто перебуває в Мюнхені або спостерігає за конференцією здалеку, варто вивчити вир активності адміністрації Трампа в останні дні, спрямований на переговори про припинення агресії Москви в Україні. Є як обнадійливі, так і тривожні сигнали.

Серед позитивних сигналів є один, на який мало хто звертав увагу: Трамп направив Скотта Бессента, нового міністра фінансів, в Україну для вивчення можливої угоди, яка, як повідомляють, передбачає військову допомогу США в обмін на українські рідкісноземельні метали й інші критично важливі мінерали — ресурси, що дедалі частіше становлять ланцюжок поставок сучасного впливу та влади у світі.

«Перспектива укладення угоди між Україною і США щодо зброї в обмін на українські мінерали може виявитися важливішою за інші події, — сказав мені Джон Гербст, колишній посол США в Україні, а нині найавторитетніший експерт Atlantic Council із питань російсько-українського конфлікту, будучи старшим директором Центру Євразії АС. За оцінками, Україна має запаси рідкісноземельних та інших критично важливих мінералів на трильйони доларів, зазначає він. «Це дає Трампу підстави відправити Україні зброю вже зараз, що стало б чітким сигналом Путіну про те, що подальші військові дії можуть виявитися марними, а також бути впевненим у тому, що будь-яка мирна угода гарантує безпеку й економічну життєздатність України».

Щодо причин для занепокоєння, то критики стверджують, що президент і його кабінет поступаються надто багатьма переговорними позиціями до початку мирних переговорів. Міністр оборони США Піт Геґсет заявив на зустрічі міністрів оборони країн НАТО, що Україна має відмовитися від мрії про вступ до Альянсу й «ілюзорної мети» повернути всі території, захоплені Росією з 2014 року, у рамах мирної угоди.

«Це, звісно, новаторський підхід до переговорів — іти на дуже серйозні поступки ще до їхнього початку», — написав у середу в соціальних мережах Карл Більдт, член Міжнародної консультативної ради Atlantic Council і колишній прем'єр-міністр Швеції.

Той факт, що Трамп спочатку зателефонував Путіну і тільки після цього поговорив із президентом України Володимиром Зеленським, теж викликає побоювання. Так само, як і думка про те, що мирні переговори Трамп почне «негайно» і на двосторонній основі з росіянами.

Девід Ігнатіус із Washington Post пише: «Дружній тон американських і російських заяв змусив деяких прихильників України занепокоїтися, що Трамп і Путін, можливо, готові укласти угоду через голову Києва — з поступками, що винагородять російську агресію і зроблять Україну вразливою для майбутніх нападів».

Водночас Ігнатіус вказує на обнадійливі ознаки, які виходять за межі домовленостей Бессента, а саме: Геґсет висловлює підтримку «суверенній і успішній Україні» та заявляє, що будь-яка мирна угода «має містити надійні гарантії безпеки, що забезпечать, щоб війна не розпочалася знову», підкріплені боєздатними європейськими та неєвропейськими (але не американськими) військами.

Відокремлюючи зерна від полови, експерт Atlantic Council Деніел Фрід, колишній помічник держсекретаря США з питань Європи, заявив, що «стратегія щодо України, яку розробляє адміністрація, все ще може стати основою для гідного результату, якщо США протистоятимуть визнанню незаконної агресії Росії проти України, якщо вони залишать відкритою для обговорень можливість членства України в НАТО та відмовляться вести перемовини з цього приводу з Росією, а також якщо США та Європа зможуть розробити військовий план для підтримки резервних сил усередині України».

Саме тому з моменту відкриття Мюнхенської безпекової конференції є ясне відчуття того, що це місто знову може стати місцем, де вершиться історія: тут присутні віцепрезидент США Джей Ді Венс, держсекретар США Марко Рубіо та велика делегація Конгресу США.

Перефразовуючи філософа Джорджа Сантаяну, можна сказати, що Трамп може уникнути повторення трагічної історії Мюнхена, якщо згадає її.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV