Куди Трамп веде США і як працює Китай
У Китаю є процедура стратегічного планування, а в Америки немає ні планів, ні стратегії
Китайська влада намагається довести до пуття останні деталі XV-го п’ятирічного плану розвитку країни. А в США Дональд Трамп від початку свого другого президентського терміну підписав рекордні 205 указів і лише кілька законів. Порівняння вражає: у Китаю є процедура стратегічного планування, а в Америки немає ні планів, ні стратегії.
Планування — одна з фундаментальних опор Китайської Народної Республіки. Перший план (1953−1957 роки) було створено під сильним упливом післяреволюційних стосунків Мао Цзедуна з Йосипом Сталіним. Надалі ж плани ставали опрацьованішими, як і процес їх підготовки.
На зміну Державній плановій комісії, яка від початку 1950-х встановлювала цільові економічні показники за прикладом СРСР, згодом прийшов Державний комітет із розвитку і реформ (ДКРР). Цей комітет не лише дотримується інструкцій Компартії Китаю та використовує досвід і знання міністерств, що утворюють Держраду, а й консультується з іншими науковими фахівцями, а також із галузевими лідерами. Процес підготовки китайських планів тривалий: щойно Всекитайські збори народних представників затверджують черговий п’ятирічний план, одразу ж починається робота над наступним.
Америка, навпаки, ненавидить планування
Китайські п’ятирічки далекі від ідеалу. Перші чотири виявилися повною катастрофою: у них домінувало надмірне ідеологічне завзяття Мао. Другий план (1958−1962 роки) знаменитий катастрофічною політикою «Великого стрибка», а на четвертий (1971−1975) вплинула згубна Культурна революція.
Тільки починаючи з п’ятої п’ятирічки (1976−1980), коли після Мао стартували реформи Ден Сяопіна і процес відкриття економіки, планування стало активнішим і спрямованим на стимулювання зростання економіки та процвітання. Дев’ятий план (1996−2000) підняв хвилю реформ із перебудови держпідприємств, а XI-й (2006−2010) і XII-й плани (2011−2015) заклали основу для китайської стратегії ребалансування економіки та її орієнтації на споживачів. Цей пункт плану поки не виконано, і багато хто сподівається, що його буде доопрацьовано в підготовлюваному XV-му плані (2026−2030).
Америка, навпаки, ненавидить планування. «Невидима рука» ринку, а не завдання і директиви уряду, розподіляють скромні ресурси країни. Монетарна і бюджетна влада теоретично може спрямовувати економіку США і втручатися в її роботу завдяки взаємодії виконавчої та законодавчої влади під час формування федерального бюджету. Але на практиці цей процес не працює через посилення політичної поляризації.
За останні 30 років партійні баталії з приводу скорочення видатків (за Клінтона), охорони здоров’я (за Обами) або прикордонної стіни (у перший термін Трампа) спровокували цілу серію зупинок роботи федеральних держустанов. Сьогодні назріває нова сутичка, викликана скороченням витрат у межах «Одного великого прекрасного білля» і збільшенням дефіциту бюджету на трильйони доларів через зниження податків.
Промислова політика стирає відмінність між центральним плануванням у китайському стилі та «невидимою рукою» ринку. У Китаї промислова політика є логічним продовженням політики довгострокових цілей. За останній час цю політику було поповнено програмою «Зроблено в Китаї 2025», планом дій «Інтернет плюс», планом розвитку штучного інтелекту нового покоління, а також новітнім планом «ШІ-плюс». На цьому тлі промислова політика США виглядає вторинно — вона спрямована на боротьбу з нібито нечесними методами конкуренції інших країн у галузях, які влада США вважає найважливішими.
Промислова політика у версії Трампа, з його орієнтацією на угоди, спонукала багатьох замислитися над питанням, а чи не перетворився він на держкапіталіста. Подивіться, він втрутився для підтримки компаній Intel, US Steel і MP Materials (виробник рідкісноземельних металів); домовився про отримання частини виручки від продажу чипів Nvidia і AMD у Китаї; звільнив від мит «улюблені» компанії Apple і TSMC. У певному сенсі всі ці ініціативи є сиквелом промислової політики його попередника, Джо Байдена, який безпосередньо підтримував інфраструктуру, напівпровідники і технології зеленої енергетики. Але підходи Трампа менш стратегічні, вони більшою мірою схожі на пряме втручання в процеси ухвалення рішень у конкретних компаніях.
Трамп і Байден — не перші президенти США, які проводять промислову політику. 1961 року (через місяць після того, як СРСР здійснив перший пілотований політ у космос) Джон Кеннеді поставив знамениту мету: відправити людину на Місяць до кінця десятиліття. І Америка це зробила. Міноборони США створило Агентство перспективних оборонних дослідницьких проєктів (DARPA), що стало внутрішнім інструментом промислової політики для підтримки передових досліджень. Ці дослідження призвели до появи революційних технологій, включно з інтернетом, напівпровідниками, ядерною енергетикою, передовими матеріалами, GPS-навігацією.
Не тільки Китай і США використовують промислову політику. Після Другої світової війни Японія обрала модель «планово-раціонального розвитку». Франція застосовувала індикативне планування, а економічне диво («Wirtschaftswunder») Західної Німеччини частково пояснювали промисловою політикою підтримки малих і середніх підприємств.
Утім, дії Заходу, включно з ранньою промисловою політикою в Японії, не можна порівняти зі стратегічним, усебічним, «загальнодержавним» підходом Китаю, який грає у своїй лізі на самоті. Влада КНР використовує надлишок внутрішніх заощаджень для створення галузей майбутнього, керуючи всіма ресурсами ДКРР, держпідприємств, держбанків і інвестфондів, підтримуваних державою.
Опортунізм Трампа не просто позбавлений генеральної стратегії. Охоплення його заходів буде обмежено економікою США, де бракує внутрішніх заощаджень, а великий і жахливий дефіцит федерального бюджету лише посилюватиметься. Тим часом на тлі потужного спалаху синофобії спостерігається неприйняття обома партіями всього, що може нагадувати їм ринковий соціалізм китайського зразка.
Незважаючи на розмови про вступ Америки в нове золоте століття, «трампономіка» в підсумку не допоможе вирішити довгострокові проблеми з конкурентоспроможністю США. Ба більше, запропоноване адміністрацією скорочення фінансування фундаментальної науки загрожує звести нанівець інноваційний потенціал Америки.
Підходи Трампа до держуправління (він вважає за краще правити указами, а не законодавчими засобами) відображають авторитарну схильність до перевищення повноважень виконавчої влади. Це нагадує хаотичні п’ятирічки часів Мао. Його помилки привели Китай до Культурної революції, і багато хто (включно зі мною) вважає, що сьогодні є підстави побоюватися аналогічних потрясінь у США.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2025
