Я з того покоління, для якого кожен понеділок у школі починався з політінформації. Саме з них ми, радянські школярі, дізнавалися про чергову брехню з-за океану. Особливо часто смакувалася інформація про те, що вулицями Москви вільно гуляють ведмеді. Коли інформаційна завіса отримала проріхи, а потім узагалі струхла і впала, ми пащекували з цього та іншого. Бо щиро вважали: подібні повідомлення не мали місця в реальності, а були вигадками радянської пропаганди. Тобто штатні пропагандисти приписували західним голосам, переважно американським, те, чого і про що вони ніколи не говорили.

Проте з початком масштабного вторгнення Росії в Україну, а особливо — з другим пришестям Дональда Трампа на президентську посаду я почав переглядати думки. Тепер заяви про бурих ведмедів на Красній площі виглядають не вигадкою радянських пропагандистів, а справді щирими переконаннями тогочасних пересічних американців. Бо інакше не пояснити заяву Трампа на датованій 13 червня пресконференції. А заявив він буквально наступне: «Він (Путін) втратив 51 мільйон (у Другій світовій війні). Він воював. Цікаво, чи не так? Він воював із нами, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд».

Трамп того не зрозуміє, надто пізно міняти світогляд

Чисто математично ані Трамп, ані тим більше Путін у Другій світовій воювати не могли. Перший народився 1946-го року, другий — 1952-го. Але така математика спрацює, якщо підходити до заяви чинного американського президента історично, математично і загалом з точки зору логіки та здорового глузду. Проте навряд треба пояснювати, що саме мав Трамп на увазі. Те саме, про що давно і впевнено талдичить Путін усьому цивілізованому світу: Радянський Союз, а конкретно — Росія під час Другої світової були союзниками Америки і, так би мовити, зробили Гітлера разом. Ось аргумент, яким російський диктатор запросто затикає роти своїм критикам і ось основна, без перебільшення державотворна скрєпа як путінської, так і радянської Росії.

Залишу за дужками не раз сказане не лише істориками і доведене документально, включно з кадрами кінохроніки: СРСР на нацистська Німеччина були союзниками та запалили Другу світову дуетом. Натомість Америки війна напряму торкнулася лише після атаки Японії на американську військово-морську базу в Перл-Гарборі. Про це, до речі, 2001-го року у Голлівуді режисер Майкл Бей зняв однойменну драму. А 2006 року Клінт Іствуд явив дилогію Листи з Іводзіми та Прапори наших батьків, де Друга світова зведена до близької Америці війни саме з Японією. Варто згадати також англо-американську військову драму Девіда Ліна Міст через річку Квай 1957 року випуску, яка отримала Оскара. Основа сюжету — теж війна США та Японії, причому велику кількість сюжету займає жорстоке поводження японців із полоненими британцями та американцями.

Протягом 1942−1945 років Голлівуд видав низку патріотичних військових стрічок, які зараз мало, хто пам`ятає і в Америці. Проте значна їх частина показувала перемоги американців у протистоянні з японцями, а інша, причому значно менше — задувала німецьких нацистів. Але здебільшого на фонах, і приклад тому — знаменита Касабланка Майкла Кертіса, де, за сюжетом, німецька агентура є серед інших агентур, котрі працюють у Марокко. Не оминув військово-пригодницьку тематику й майстер трилеру Альфред Гічкок, проте ці фільми займають в його фільмографії дуже мало місця. Більше впливу було в 1990-тих від Списку Шиндлера та Врятувати рядового Раяна Стівена Спілберга, обидва фільми забрали низку Оскарів.

Знаєте, чого, а точніше — кого нема в цих та менш знаменитих, хоча не менш якісних голлівудських стрічках про Другу світову? Росії зокрема та Радянського Союзу загалом. Таким чином, якщо взяти за істину не раз згадану залежність світосприйняття Дональда Трампа від голлівудської продукції, та помножити це на здебільшого вільне трактування голлівудськими продюсерами подій за межами Америки, то напрошується сумний для нас висновок. А саме: Росія для Трампа і досить великої частини американців не агресивна диктаторська країна. Вона давній союзник. Америка разом із Росією зламала хребет Гітлеру, а потім сама приборкала Японію, серед іншого — двома атомними бомбами на Хіросіму й Нагасакі.

Стівен Спілберг у Списку Шиндлера явив Америці та світу німецькі концтабори. Девід Лін — японські. Концтаборів радянських, читай, російських Голлівуд не показував. Як загалом не торкався теми коаліції Сталін-Гітлер. У часи «холодної війни» на цю територію спробувала зайти бондіана, за що була категорично заборонена в СРСР. Але Джеймс Бонд у будь-чиєму виконанні перемагав швидше ворога з типового коміксу, аніж кидав виклик серйозному жорстокому ворогу, яким були і лишаються дотепер російські спецслужби. Коли ж настала «розрядка», Бонд навіть почав укладати з російськими військовими ситуативні союзи. Загалом же російський військовий у американських фільмах 1970−1980-тих років — комічний персонаж у шапці-ушанці. А наприкінці 1980-тих Арнольд Шварценеггер, між іншим — у тій самій комічній ушанці, зіграв російського міліціонера в бойовику Вольтера Гілла Червона спека, у якому разом із американським колегою ліквідовував наркотрафік. Тоді ж Майкл Дуглас зіграв поліцейського в радикальному бойовику Рідлі Скотта Чорний дощ, просякнутому неприхованою неприязню до японців, нехай Японію там і уособлювала якудза.

Таким чином, Дональд Трамп лише озвучує, хто був і досі вважається для Америки ворогом. І на кому досі бачить провину за Другу світову: Японія та Німеччина. Натомість Європа — територія, яку Трамп разом із Путіним, як би фігурально це не прозвучало, звільнили від гітлеризму. Тож Трамп непозбувно збентежений і щиро, без награності здивований, чому це Путіна, який воював з Гітлером, всі ненавидять.

Якщо в свої 79 років він цього ще не зрозумів, пояснювати нема смислу. Проте наведена вище заява свідчить: Європа, як і Україна, в свідомості не лише Трампа, а і великої частини його прихильників досі не набули суб`єкності як повноцінні учасники і, що дуже важливо, переможці в Другій світовій. Причому не лише переможці, а й значною мірою — жертви повоєнної російської агресії та окупації. Східна Європа — політичної, Західна — ідеологічної, бо звідти погано подолане русофільство.

Тому Трамп і тяжіє до Путіна. Бо вважає його, а в його особі - Росію, реальними переможцями в найстрашнішій війні ХХ століття. Та війна досі лунає в його вухах, як попіл Клааса стукає в серці Тіля Уленшпігеля. Тільки герой роману Шарля де Костера жахи війни бачив, знає, хто винен у смерті його батька, і готовий помстися, а Трамп був, є і лишається в полоні Голівуду. Котрий сформував образ ворогів Америки, і це — не Росія. Тоді як у Росії і для Росії саме Америка та американський вплив були ворогом номер один, в тому числі - втіленим у кіно, серіали та книжкові сюжети. Між іншим, таке ставлення зберігається досі. Але Трамп того не зрозуміє, надто пізно міняти світогляд.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV