Головний висновок про Трампа
Напружений, небезпечний розвиток конфлікту між США й Іраном кинув яскраве світло на систему управління президентом США Дональдом Трампом зовнішньою політикою країни
Головний висновок: у нього немає жодної системи. Вагомі рішення приймаються на основі інстинктивних реакцій і часто суперечливих імпульсів, наприклад, прагнення укласти угоду поєднується з погрозами застосувати силу. Якщо у нього і є якась фундаментальна концепція або філософія, то вона зводиться до бажання уникнути довгої, дорогої війни. Проте, він усе одно ледь не вляпався в неї через свої помилки.
Під час передвиборчої кампанії Трамп пообіцяв повернути американські війська додому. Іноді він відмовлявся відповідати на провокації, зокрема з боку підтримуваних Іраном угруповань на Близькому Сході. Це вселило іранцям — і майже всім іншим — думку, що він і далі буде готовий підставити іншу щоку. І як наслідок, представники правого крила Республіканської партії і (що найважливіше) коментатори телеканалу Fox News почали називати його слабаком. Про Трампа так говорити небезпечно: його президентство показує, чому нестабільну людину не можна обирати на цю посаду.
У методах ведення Трампом зовнішньої політики є і ще одна особливість: його оточили слухняні посередності. Серед них немає людей з далекоглядним, креативним, стратегічним мисленням або незалежним духом. Через три роки після приходу до влади, у Трампа сьогодні вже четвертий за рахунком радник з національної безпеки, другий міністр оборони, другий держсекретар, а безліч ключових зовнішньополітичних постів залишаються вакантними. Для інших урок очевидний: єдиний спосіб утриматися біля Трампа — не сперечатися з ним. Подібні очікування сліпої поваги до президента стають особливо проблемними, коли цей президент мало знає і не відрізняється допитливістю.
Майка Помпео, самовдоволеного держсекретаря США, багато хто вважає головним лизоблюдом серед вищих радників Трампа. Помпео, колишній член Палати представників США, був активним учасником групи конгресменів, які виступають за «зміну режиму» в Ірані. Постфактум ми дізналися, що Помпео вже давно тиснув на Трампа, домагаючись наказу про вбивство Касема Сулеймані, командира іранського спецпідрозділу «Сили Кудс», який США включили до списку іноземних терористичних організацій. За повідомленнями преси, коли 3 січня Трамп, нарешті, вирішив віддати наказ про вбивство другого за важливістю політичного лідера Ірану, «нова команда виявилася згуртованою і менш схильною, ніж її попередники, сперечатися з бажаннями президента».
Оскільки війну з Іраном не оголошено, вбивство іноземної офіційної особи (за допомогою безпілотника на території Іраку), цілком можливо, є незаконним. Але такі тонкощі Трампа не хвилюють. З огляду на наявні факти, його рішення було прийнято без урахування можливих наслідків. Систему національної безпеки, створену за часів Дуайта Ейзенхауера і покликану запобігати подібним безрозсудним рішенням, зруйновано майже дощенту, водночас у руках президента опиняється все більше влади. А коли цей президент нестабільний, весь світ стикається з серйозною проблемою.
Ба більше, повномасштабної війни з Іраном вдалося уникнути лише тому, що іранські лідери виявилися проникливішими, ніж Трамп. Найбільші людські втрати в цьому небезпечному епізоді з’явилися після того, було трагічно збито цивільний літак України в момент його зльоту з аеропорту Тегерана, водночас було вбито всі 176 осіб, які перебували на борту. Іранська повітряна влада дозволила зліт літака приблизно через три години після того, як Іран випустив ракети по іракських військових базах з розміщеними там американськими військами. Настільки ретельно відкалібрована відплата — нікого не було вбито — за смерть Сулеймані, а також передані за допомогою Швейцарії повідомлення через запасний канал зв’язку сигналізували про бажання іранців зупинити небезпечну ескалацію. У війні з США вони б програли, але практично немає сумнівів у тому, що вони завдали б серйозної шкоди Америці, зокрема за допомогою кібератак. Відчуваючи полегшення, Трамп прийняв ці іранські сигнали і погодився з ними.
Обурений Конгрес зажадав, щоб адміністрація поінформувала його про аргументи на користь убивства Сулеймані. Відсутність переконливих доводів вдарила бумерангом по Трампу і керівниках, які відповідають за національну безпеку. Було висунуто суперечливі, мінливі аргументи, водночас адміністрація так і не змогла переконати законодавців, що президент був змушений діяти через «безпосередню» загрозу. Укупі з характерним для цієї адміністрації зневажливим ставленням до Конгресу, до конституційного обов’язку його членів вимагати відповідальності від виконавчої гілки влади, а також до виключних конституційних повноважень парламенту оголошувати війну, все це призвело до прагнення Конгресу обмежити військові повноваження президента у випадку з Іраном. Однак Палата представників і Сенат (який контролюють республіканські союзники Трампа) навряд чи погодяться з таким підходом, і вже тим паче навряд чи ухвалять рішення, яке здатне подолати вето президента.
Тим часом відносини між США й Іраном максимально погіршилися, водночас Америка втратила більше, ніж Іран, після вбивства Сулеймані. Іран оголосив, що більше не буде дотримуватися жодних обмежень своєї ядерної програми. У момент вступу Трампа на посаду ймовірний час, необхідний Ірану для створення ядерної боєголовки, становив майже 15 років, а сьогодні він скоротився всього до п’яти місяців. Крім того, на США чинять зростаючий тиск з вимогою вивести війська з Іраку, а саме такою була давня мета Сулеймані. Зупинено підготовку іракських сил американськими військовими для боротьби з Ісламською державою (це була причина, через яку американські війська запросили назад в Ірак за президентства Барака Обами). І Трамп не виводить війська з Близького Сходу, як він обіцяв, а скеровує в цей регіон тисячі нових солдатів.
Тим часом, що абсолютно неминуче, Трамп і його прислужники оголошують про здобуту перемогу і звинувачують своїх критиків у симпатіях Ірану і навіть у співчутті до лиховісного Сулеймані. З огляду на все, суспільство на це не купується. Більшість вважає, що цей епізод зменшив безпеку США, і її думка може виявитися слушною: ворожість між США й Іраном (а також його численними проксі-силами) стихла, але мало хто вірить, що це затишшя буде тривалим.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію текстів Project Syndicate. Републікацію колонки заборонено
Copyright: Project Syndicate, 2019.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
