Останнім часом було висловлено чимало скепсису з приводу готовності Путіна укласти реальну мирну угоду. Приєднуючись до тих, хто вважає таку угоду малоймовірною, хочу додати до висловлених ними аргументів ще один.

Кілька місяців тому я написав роботу в якій пояснив, чому Трампу буде нелегко відмовитися від спроб завершити російсько-українську війну, на що він тоді активно натякав. Причиною, про яку я тоді розповів, є властива людям схильність залишатись прихильним до поведінки, яка не принесла бажаного результату (упередження зобов’язань; англ. commitment bias).

Ця схильність нерідко змушує нас продовжувати займатись справою, яка, забравши багато ресурсів, не дала очікуваних результатів. Оскільки Трамп на той час вже вклав чимало часу і енергії в намагання закінчити цю війну, то я вважав, що небажання визнавати ці ресурси втраченими стимулюватиме його спроби покласти їй край. Як показали подальші події, цей прогноз поки що виявляється вірним.

Цей прогноз поки що виявляється вірним

На жаль, слід визнати, що ця сама схильність є однією з причин, що не дасть Путіну укласти реальну мирну угоду з Україною. Величезні людські втрати а також втрата багатьох інших ресурсів міцно прив’язують його до цієї війни. Припинити бойові дії, не досягнувши поставлених цілей, означає для нього визнати ці ресурси втраченими. Натомість, доки триває війна, вони сприймаються як жертовний внесок у грандіозний проєкт відродження російської імперії і можуть вважатися, з його точки зору, виправданими. Припинення війни означатиме не тільки крах цього проєкту але й визнання вкладених у нього ресурсів безповоротно втраченими. Отож, через природне бажання уникати втрат (англ. loss aversion), Путін продовжуватиме війну, зберігаючи, тим самим, почуття виправданості вкладених в неї ресурсів та віру у відродження імперії.

Ще однією причиною упередження зобов’язань називають бажання «зберегти обличчя». Припинення збиткового проєкту сприймається як поразка, і для багатьох (особливо керівників), небажання визнавати поразку та шкодити репутації слугує ще однією причиною, що підштовхує до того аби продовжувати вкладатись в такий проєкт. Путін який марить славою Володимира Великого, ймовірно, переживає особливо сильне бажання зберегти репутацію великого правителя, яку він старанно формував за роки свого правління. Тому він, швидше за все, продовжуватиме війну, оскільки за поточного стану справ все ще може переконувати себе та інших у своїй величі.

Отож, найбільш ймовірним сценарієм розвитку подій видається той, за якого Путін продовжуватиме війну проти України, поки його не зупинить зовнішній чинник (військова поразка, заколот тощо), або ж поки ситуація не складеться таким чином, що загроза поразки змусить його укласти будь-яку мінімально прийнятну мирну угоду. Проте, навіть за такого сценарію, небажання визнавати вкладені ресурси втраченими, ймовірно штовхатиме його до різних видів гібридної агресії проти України. Тому, швидше за все, Путін не дасть Україні спокою, доки, звичайно ж, смерть не розлучить нас.