Змушений розпочати цей свій текст із ще більшого подивування: цього тижня я був просто загіпнотизований видовищами та демонстраціями нескінченної політичної некомпетентності на «Заході».

Наприклад, одразу після того, як Нетаньяху пішов із зустрічі з Байденом — тому що останній наважився вимагати 21-денного припинення вогню в… я більше не впевнений, чи це був Сектор Газа, Сектор Газа та Ліван, Сектор Газа та Ліван, і Сирія, і Ємен… і весь Близький Схід (важко сказати, враховуючи, наскільки красномовно Бібі «розлив» свою «війну з ХАМАС» по всій географічній території), Байден прийняв Зеленського в Білому домі. Тож він міг насолодитися тим, що Байден удостоїв його ще більшого покровительства.

Тепер, судячи з того, як Байден поводиться з журналістами, які працюють у Білому домі (але, звичайно, не з Нетаньяху), і це на публіці… навіть не хочу уявляти, як він поводиться із Зеленським «за зачиненими дверима»: цей клятий хлопчисько не тільки відмовляється програти цю кляту війну в Україні, але й наважується псувати його плани та моделювати війну за кожної нагоди!

У свою чергу, я сумніваюся, що на місці Зеленського я був би настільки ж дипломатичним, незалежно від обставин і того, що стоїть на кону: набагато ймовірніше, що в кінцевому підсумку я поводився б із Байденом так само, як із Нетаньягу. Як до людини, яка заслуговує на те, щоб її принижували за кожної нагоди… і публічно теж. Чому?

Просто тому, що це працює. Тоді як «дипломатичний» і «добрий» підхід Зеленського — ні.

Але це неважливо. Набагато важливіше: Байден пообіцяв мільярди на військову допомогу. Ні, не тільки Ізраїлю, але й Україні.