Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, День захисників та захисниць і День народження Української Повстанської Армії. Причому в українського лісового війська ювілей: 80 років від дня офіційного створення.

Сумно зітхаю, бо під круглу дату перед масштабним російським вторгненням готували прем'єру героїчного бойовика про одну зі знакових сторінок боротьби — Колкувську республіку, проголошену повстанцями на окупованій німцями території Волині. Та іронічно згадую розмову п’ятнадцятирічної давнини з колегою, між іншим — заслуженим діячем культури України. Йшлося про справедливість покарання для… «бандерівців».

Ми стояли в заторі, по радіо хтось всує згадав про УПА, рух опору й політв'язнів. Колега був за кермом, він прикрутив звук приймача і заговорив. Усе правильно, сказав він. Ти не хочеш розуміти, ви всі не хочете зрозуміти одну дуже просту, елементарну річ: ті бандерівці були злочинцями. Незаконні збройні формування воювали проти законної влади. З ними боролися так само, як боряться з бандитами. Ти ж, говорив колега, не будеш мене переконувати, що банда Чорна кішка — теж повстанці. Чи американські гангстерські банди — якісь там американські партизани. Що таке УПА? Бойовики, які не бажали підкорятися діючій владі. Червона армія звільнила Україну від фашистів? Звільнила. Радянська влада повернула контроль над територіями? Повернула. УПА діяло в законних кордонах СРСР? Так. Діяла проти законної влади? Так. Чому ж ви всі дивуєтеся, що одних убили, а інших — судили й посадили? Спробуй зараз вийти проти влади зі зброєю в руках.

Дуже хочеться, аби ЗСУ цю благородну справу нарешті завершили

Я мовчки слухав. Сперечатися з завзятим, мотивованим опонентом, який дивиться на світ очима радянської людини — марна справа. Так само марно доводити щось росіянам, котрі всіх українців вважають злобними бандерівцями. І українським громадянам, котрі виховані на окупаційній пропаганді й досі щиро вірять їй. Тому й стають колаборантами на окупованих Росією територіях сьогодні. Тому й коригують вогонь, зраджують, стають бійцями інформаційного фронту на російському боці.

Згадалася давня розмова саме зараз через, власне, тимчасову окупацію України. У Криму і на частині Донбасу вона триває дев’ятий рік. Частину областей, захоплену російськими військами від 24 лютого цього року, Путін приєднав до Росії 1 жовтня. Можна і треба ставитися до цього акту як до нікчемного, який не має жодних законних підстав і порушує в міжнародному праві все, що лиш можна порушити. Щодня з різних майданчиків звучать обіцянки й підтверджуються наміри звільнити окуповані землі та проговорюються можливі етапи, кроки, плани цього процесу. Але ж скільки не кажи мед, у роті не стане солодко. Скільки не обіцяй деокупацію, люди нині лишаються під нею.

Що означає: мешканці захоплених міст і сіл повинні або виконувати закони окупаційного режиму, або — порушувати їх, долучаючись до підпільного й партизанського руху опору. Про співпрацю з окупантом не йдеться, там інші підходи. Мова про тих, кого прийнято іменувати звичайними людьми. Термін пристосуванець до них не підходить. Вони або вимушено приймають нові закони і не роблять різких рухів заради своєї ж безпеки, або вдають із себе підкорених й чинять опір.

Ось тут вкотре з’являється контекст знаменитої — чи сумнозвісної — пастки 22, описаної в однойменному, і тут уже без обмовок знаменитому романі Джозефа Геллера ще в середині 1950-тих. За кількістю референсів Пастка 22 вже давно на другому місці після 1984 Джорджа Орвелла. Наведені вище впевнені просторікування заслуженого діяча культури України про сприйняття українських повстанців — типовий приклад вмілого розставлення цієї пастки.

Отже, дано: російський комуністичний режим, який від 1917 року вів загарбницькі війни й 1922 року переможно проголосив окуповані території частинами нового державного утворення — Радянського Союзу. На зайняті території поширювалися нові закони, обов’язкові до виконання. Ці закони можна і, мабуть, треба було зневажати. Проте від арештів, тюремних термінів та розстрілів зневага не рятувала. Від 1939 року радянська Росія продовжила збройну агресію, окупувала країни Балтії та окуповану перед тим Польщею частину України. За тим же принципом: тепер тут наша влада і наші закони. Порушникам — тюрма і смерть. Німці, захопивши за два роки Україну, ввели власні закони. Вибивши німецьких нацистів, російські комуністи свої диктаторські закони відновили. В усіх випадках, починаючи вже від першого вторгнення в Україну 1918 року, активна частина українців чинила окупантам опір.

І цим знані не лише українці. Тих, кого в Україні називали спершу петлюрівцями, потім — бандерівцями, в Середній Азії радянська влада охрестила басмачами. Загалом же повстанські рухи та спалахи на Кавказі та в балтійських країнах Москва іменувала націоналістичними бандами. Звісно, не чорносотенній Росії закидати комусь націоналізм, але річ не в тому. А в тім, що пастка 22 захлопнулася.

Бо захищати своє, опиратися загарбникам та боротися з окупантами — право кожної людини, спільноти, громади, держави. Проте на законне право боронити своїх і відвойовувати своє окупаційний режим відповідає своїм законом. Буква якого не лише дозволяє репресії, а й узаконює їх. Фактично робить легітимними як у власних очах, так і очах обуреного цивілізованого демократичного світу. Простіше кажучи, ви нам нічого не зробите, бо ви ж так само переслідуєте порушників власних законів.

Ось як ще зовсім недавно проросійськи налаштовані громадяни України виправдовували насильство, чинене радянською владою проти українських повстанців і тих, хто їм допомагав. Радянське керівництво в Москві тоді щиро іменувало окупацію визволенням — ну точно як зараз. Приєднувало захоплені території, ще й за результатами всенародного волевиявлення під дулами наганів та автоматів — ну точно, як нині. Жорстоко карало непокірних, бо такі в них закони — ну хіба не це саме коїться в Україні навіть тоді, коли ви це читаєте. Й завжди апеляція до законності дій та міри покарань: від заґратованих підвалів до розстрілів у дворах і лісосмугах.

Зупинити — без перебільшення, — щогодинне узаконене окупантом насильство практично неможливо. Єдиний спосіб — деокупація, визволення територій, повернення нормальної, а не злочинної законності. Заклики всіх народів світу, всіх людей доброї волі припинити насильство й дотримуватися на окупованих землях базових прав людини не працюють і ніколи не працювали. Адже навіть Кримінальний кодекс злочинної СРСР не міг обнулити дію закону злодійського. І так звані злодії в законі були в ті часи впливовими персонами. Власне, сьогодні вони ними й залишилися.

Тож 80 років тому УПА почала давати відсіч злодійським, неправильним законам окупаційних режимів. Дуже хочеться, аби ЗСУ і всі причетні до активних бойових дій цю благородну справу нарешті завершили.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ