Сувора любов Байдена до України

Під час візиту до Києва минулого тижня віце-президент США Джо Байден продемонстрував Україні свою сувору любов. Як він сам сформулював у виступі перед українським парламентом: «Це ваш час. Це ваша відповідальність. Кожного з вас. Перед кожним з вас — відповідальність за ті жертви, відповідальність використовувати цю можливість, відповісти на виклик історії і створити, нарешті, націю.

Весь світ спостерігає за вами. Вони спостерігають, оскільки надія на ваш успіх у боротьбі, як з безперервною агресією Кремля, так і з раком корупції вплине і на них.

У цій боротьбі вас підтримають США та американський народ – включаючи мільйон гордих американців українського походження. Вас підтримує вся Європа – Західна, Центральна і Східна – оскільки ваш демократичний успіх буде означати успіх у боротьбі за мирну, вільну та єдину Європу».

Так що питання, чи досяг постмайданний уряд України прогресу в приєднанні до мирної, вільної та єдиної Європи, знову повернулося на перші шпальти світових газет, принаймні, на якийсь час.

Щоб відповісти на це питання, можна скористатися двома підходами. Перший – це підрахувати, якого прогресу було досягнутто щодо так званих «маркерів реформ». Цим підходом користується, наприклад, VoxUkraine у своєму регулярному моніторингу реформ.

Але я хочу застосувати інший підхід: зробити крок назад і розглянути загальну картину, визначивши, що ми розуміємо під приєднанням до Європи – і якою має бути стратегія Києва, щоб йому вдалося досягти цієї мети.

Таким чином, почну я з того, що проведу розмежування між поняттям «євроінтеграція» та «перетворення в європейську державу».

Під євроінтеграцією я розумію приєднання до європейських або атлантичних організацій, зокрема, ЄС і НАТО, але також і до інших зі списку наявних. Під перетворенням в європейську державу я маю на увазі перетворення у стабільну ліберальну демократію.

Приєднання до Європи в цьому сенсі почасти є інституційним проектом: передусім, встановлення верховенства права, а також захист прав і свобод людини, інституційне встановлення ефективно регульованої ринкової економіки та конкурентної політики в сфері виборчого законодавства.

Але це також і дуже ціннісний проект, що є більш складним завданням. Щоб бути по-справжньому стабільними і ліберально-демократичними, інститути повинні базуватися на таких соціальних нормах, як верховенство права, воля більшості та межі волі більшості. Ще важливіше те, що для перетворення на ліберальну демократію потрібне суспільство, яке цінує толерантність і хоча б відносну соціальну різноманітність.

Також слід назвати три емпіричних висновки щодо різниці між євроінтеграцією і перетворенням в європейську державу.

1. Бути повністю європейською державою і не бути водночас членом ЄС можливо – цьому приклад Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ірландія.

2. Можна бути повністю європейською державою, не будучи при цьому членом НАТО – це підтверджує досвід Швеції, Фінляндії, Австрії, Ірландії та Швейцарії.

3. Можна входити в ЄС та/або НАТО, але європейською державою бути лише частково – подивіться на Угорщину, Туреччину, Румунію, Болгарію, Грецію і навіть Польщу, країни, де брак поваги до ліберальних цінностей стає дедалі помітнішим.

І першочерговою метою Києва повинно стати перетворення у справжню європейську державу, а не євроінтеграція сама по собі.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Едварда Уокера. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше думок тут