Стратегія плотської любові

Зустрічаються дві подруги середнього віку, і одна іншій каже: «Твій чоловік розповів моєму, що він за ніч може кохатися шість-сім разів. Невже правда?» «Та не вір ти всьому поспіль, це він туди-сюди рахує».

По-моєму, і нова влада теж вважає за краще рахувати «туди-сюди». Навіть більше, схоже, що наодинці з собою рахує, а до акту кохання все ніяк дійти не може:

· На евробляхерів наїхали — туди

· Потім назад пішли — сюди

· Виробників сигарет налякали — туди

· Злякалися, що без «тютюнових» податків не виживуть і відстали — сюди

· На ФОПів розсердилися — туди

· Підприємці поки не відповіли, потрібен час, щоб організуватися, але, найімовірніше, що відповідь незабаром буде — сюди.

Є, напевно, і ще приклади, але хвилює, що за цим «туди-сюди», якась нездатність до акту зрілої любові вгадується. По-вченому — імпотенція. А коли така проблема виникає, то гучні порожні слова, як правило, починають замінювати дії.

Зліт «любителів інвестицій» у Маріуполі — чудовий тому приклад. Такий собі сплеск постсоціалістичного реалізму. Раніше комуністи любили проводити виїзні засідання, демонструючи, як впевнено країна рухається до комунізму. Аборигени з обкомів і райкомів зустрічали їх хлібом-сіллю, піснями і танцями, потім лідери пафосно виступали, апелювали до мудрості пролетарських вождів, будували нездійсненні плани, картали недбайливих, а ввечері… Увечері, втомлені від державних справ, пили «за перемогу комунізму» і закушували недоступними простому люду наїдками.

Не знаю, чи вдалося нинішнім керманичам випити, після важкого робочого дня. Один міністр навіть поскаржився, що в Маріуполі «немає класних кафе». Так що, може й не випили, зате нездійсненних планів набудували вдосталь. Так і бачиться гоголівський Манілов з його мостом і бельведером. Людина, як його описував Гоголь — «ні те, ні се, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан». Геніальний образ! Уже майже двісті років минуло, а актуальності анітрохи не втратив. До речі, маститі літературні критики, включно зі знаменитим академіком Лихачовим, стверджували, «що в Манілова є певні ознаки належності його до вищого бюрократичного кола». Так що, не випадково мости маніловські останнім часом звідусіль в наше життя лізуть. Ось що означає класика. Шкода, що ті, хто в нинішню бюрократію протиснутися зумів, книжок не читають, а то могли б користь витягти, щоб у ситуації курйозні не потрапляти. Спасибі б Миколі Васильовичу сказали, що від сорому врятував.

Чим закінчувалися плани Манілова? Нічим. Чим закінчився форум у Маріуполі? Гарною порожньою картинкою. Ні, на словах Манілова, звісно, обскакали. Куди його мосту через Клязьму, в порівнянні з планом зі створення маріупольської Кремнієвої долини? Хоча, знаєте, якщо на «міст» зійти та на «долину» глянути, одразу розумієш, що різниці — жодної.

Так що, в кінцевому підсумку, проїхалися «туди-сюди», поговорили вдосталь, фотографій наробили, у фейсбук виклали, словом — славно на рейтинги попрацювали. До речі, про таке Манілов теж мріяв «усіх зачаровувати приємністю поводження». І знаєте, саме це йому вдавалося чудово, але діяло недовго. Потім, як правило, співрозмовникам ставало нудно. Подивимося, коли й ми занудьгуємо. Гадаю, що скоро. У Манілова все-таки маєток був хоч якийсь та кріпосних душ двісті. А у нас з вами боргів дорогих навалом, та й надії лише на МВФ і заробітчан.

До речі, про заробітчан. На них наша влада великі надії покладає. У Міністерстві економіки сподіваються, що обсяг грошових переказів від трудових мігрантів за підсумками 2019 року може сягнути $12 млрд. Торік було приблизно $11 млрд, що майже вшестеро більше, ніж обсяг прямих іноземних інвестицій. Ось вони, справжні Атланти нашої макроекономічної стабільності.

Але й тут ситуація тривожна. У Міністерстві економіки кажуть, що цьогоріч темпи міграції «істотно сповільнилися». Тому наступного року «очікуємо збільшення обсягу валюти з-за кордону не за рахунок додаткової міграції, а за рахунок зростання номінальних доходів трудових мігрантів». Коротше кажучи, наші мігранти мають працювати краще, щоб довіру уряду виправдати. А може їх на «Форум заробітчан» де-небудь зібрати? Адже інвестори заслужили свій форум у Маріуполі, хоч і грошей не дають, а заробітчани чим гірші? Адже вони останніми роками в рази більше грошей в Україну відправили. А уявляєте, чого взагалі можна досягти, і як продуктивність праці зросте, якщо їх, роботяг простих, верховна влада з трибуни благословить і пошле на благо Батьківщини трудитися. Як колись комсомольці радянських трудящих на «будови комунізму» посилали. Єдине, відрепетирувати потрібно, щоб без несподіванок пройшло, а то ж і у відповідь послати можуть.

Тож, схоже, розібравшись у Маріуполі з інвестиціями, уряд має взятися за ще одне найважливіше джерело нашої макростабільності. Тим паче, останні виступи профільного міністра свідчать про те, що знає він, як проблеми міграції вирішити. І не в якійсь там академічній теорії, а на практиці. Міністр, коли скаржився, що в Маріуполі «немає класних кафе», то й рецепт боротьби з міграцією запропонував одразу ж. Каже, що «потрібно, щоб були класні кафе. Якщо класних кафе немає, то не будуть люди залишатися». Отож, що не кажіть, а рука в уряду на пульсі. Шкода тільки, що пульс слабшає.