16 липня 1945 року, коли перший у світі ядерний вибух сколихнув рівнини Нью-Мексико, лідер Манхеттенського проекту Дж. Роберт Оппенгеймер процитував Бхагават-Гіту: «Тепер я став Смертю, руйнівником світів». Зрозуміло, що він був засмучений тим, що випустив на волю. І не без причини. Після цього світ уже ніколи не був тим самим.

Однак сьогодні ми значною мірою втратили це благоговіння перед потужністю технологій. Замість того, щоб діяти усвідомлено та обережно, технічні підприємці пишаються своєю готовністю «діяти швидко і ламати речі» і, майже рефлекторно глузливо висміюють будь-кого, хто сумнівається у цій практиці — як тих, хто просто «не розуміє цього».

Важко зрозуміти, як це допомогло нам за будь-якими відчутними показниками, як щось із цього, покращило наше життя. Ми мали намір зруйнувати промисловість, але натомість зруйнували людей. Так не завжди. Протягом усієї нашої історії ми ставили складні питання та робили правильний вибір щодо технічного прогресу. Вступаючи у нову еру, нам відчайдушно треба повернути частину цієї мудрості.

Як нам засунути ядерного джина назад у пляшку