Троянський кінь. Що відбувається між США і Китаєм
Гонконг відіграє роль фінансової брами між Китаєм і дедалі вороже налаштованою Америкою
Колонка написана в співавторстві з Сяо Геном, президентом Гонконзького аналітичного центру міжнародних фінансів, професором і директором дослідницького інституту Maritime Silk-Road при бізнес-школі HSBC Пекінського університету
Порушивши нормальну роботу взаємозалежних сфер економіки, геополітики і суспільного життя світу, криза Covid-19 показала, наскільки крихкими і несправедливими в реальності є інститути, які ними керують. І вона вкотре підтвердила, наскільки важко вирішувати ці проблеми системної крихкості і несправедливості в умовах ескалації загроз національній безпеці.
У 2007 році професор Гарвардського університету Дені Родрік висунув «Теорему неможливості» для світової економіки, згідно з якою демократія, національний суверенітет і глобальна економічна інтеграція фундаментально несумісні: «Ми можемо домогтися поєднання лише будь-яких двох з цих трьох елементів, але ніколи всіх трьох разом одночасно і повністю».
Щоб зрозуміти, як соціальна і економічна політика, а також політика в сфері національної безпеки переплітаються в цій трилемі, варто поглянути на досвід Гонконгу. З часів британського колоніального правління економічне зростання цього міста стало можливим завдяки політиці «позитивного невтручання». Колоніальні адміністратори Гонконгу розуміли, що в умовах порівняльної несуттєвості ринку, промислового сектора і обсягів торгівлі найнадійнішим шляхом до процвітання міста є прихильність політиці відкритості, а не реалізація стратегії цільового розвитку.
Вони мали рацію. Сьогодні у Гонконгу один з найжвавіших портів в світі, і тут вже давно дозволено вільне пересування капіталів, інформації і людей. Майже нульові мита і наднизькі податки дали місту можливість перетворитися на один зі світових фінансових центрів з одним з найбільших в світі ринків акцій і боргового фінансування. Китайська політика «реформ і відкритості» від самого початку передбачала поглиблення економічної взаємодії з Гонконгом, що посилювало динамізм міста.
Однак, як і в розвинених країнах, викликаний глобалізацією економічний бум маскував поглиблення соціальних проблем. У міру переведення промислового виробництва в материковий Китай, почали зникати багато робочих місць, причому не тільки на заводах, а й у секторі логістики і службах бек-офісу. Результатом цього став поріділий середній клас. На території Гонконгу коефіцієнт Джині (Нуль означає максимальну рівність, а одиниця — максимальну нерівність) дорівнює 0,539, тоді як в США — 0,411, а це найвищий показник серед найбільших розвинених країн.
Були часи, коли економічна політика невтручання в Гонконзі супроводжувалася аналогічною соціальною політикою невтручання. Однак бунти 1967 року — один з трудових спорів переріс в масштабні демонстрації проти британського правління — змусили уряд розпочати будувати дешеве державне житло з метою пом’якшити невдоволення працівників. Втім, у цього підходу виявилися свої недоліки. На сьогодні майже 45% жителів Гонконгу проживають в державному орендованому і субсидованому житлі. Навпаки, в Китаї 90% домогосподарств володіють бодай одним будинком або квартирою.
Вирішити ці соціальні проблеми буде не просто, в тому числі і через наростаючі ризики для національної безпеки. Економічний розвиток Гонконгу став можливим завдяки майже нульовим витратам на національну безпеку. Це був побічний результат політики мирної взаємодії США і Китаю. Ситуація почала змінюватися після терактів 11 вересня 2011 року, які підкреслили асиметричність між дешевизною зброї і дорогою ціною антитерористичного захисту, а також неминучу необхідність впровадження цього захисту.
Ризики, які з’явилися в подальшому в ході поширення цифрових технологій, характеризуються такою ж асиметрією. Кібератаки коштують дешево, однак вони в змозі порушити роботу всіх фінансових, інформаційних і оборонних систем.
Як випливає з трилеми Родріка, подібні ризики змушують уряд піти на компроміси. Тривоги з приводу національної безпеки повинні визначати економічну політику. Однак результат не завжди допомагає виконати імператив забезпечення ресурсів, необхідних для усунення соціальної нерівності.
Коли економічна політика виявляється нездатною забезпечити розумну соціальну рівність (виражається, наприклад, в масовому домоволодінні та якісних робочих місцях), починають зростати внутрішні загрози національній безпеці. І дійсно, в Гонконзі, як і в США, і в інших демократичних країнах, багато робітників і молоді люди виступають проти політичного істеблішменту, вибирають локальну і популістську ідеологію, протестують проти державних інститутів. Подібні тенденції часто призводять до хаосу і насильства, змушуючи вдаватися до жорстких дій для відновлення порядку.
Щодо Гонконгу проблема ускладнюється тим, що це місто відіграє роль фінансової брами між Китаєм і дедалі більш вороже налаштованої Америкою. Як зазначає Родрік, китайсько-американське суперництво визначається головним чином стурбованістю питаннями національної безпеки, причому до такої міри, що економіка ризикує стати «заручницею» геополітики або (що ще гірше) почати посилювати стратегічне суперництво.
Використання Америкою фінансових інструментів в якості як зброї є ілюстрацією подібних ризиків. Відтоді як США почали так звану «війну проти тероризму», вони використовують приватний сектор і банки для ізоляції тих чи інших структур, забороняючи їм доступ до міжнародної фінансової системи. В останні роки США стали настільки широко застосовувати вторинні санкції, що навіть Франція і Німеччина почали замислюватися про те, як можна обійти фінансове домінування Америки, в тому числі шляхом створення альтернативної глобальної платіжної системи або європейського фонду, який би дозволив продовжувати торгівлю з країнами, що опинилися під санкціями США.
Оскільки США запроваджують фінансові санкції проти багатьох китайських підприємств і приватних осіб, Китай занепокоївся, що Гонконг може зіграти роль «Троянського коня», який Америка могла б використовувати для дестабілізації китайської держави, включаючи його ініціативи в сфері національної безпеки. Справа в тому, що в стратегії національної безпеки США відкрито заявлена мета не просто захисту американців і їх способу життя, а й просування «американського впливу в світі».
Страхи Китаю, схоже, починають виправдовуватися. Нещодавно в США був прийнятий закон «Про автономію Гонконгу», який дозволяє запроваджувати санкції «стосовно іноземних осіб, причетних до порушення певних зобов’язань Китай щодо Гонконгу, і в інших цілях». Інакше кажучи, Америка використовує фінансову систему для покарання китайських офіційних осіб, причетних до нового закону про безпеку, який був нав’язаний Гонконгу.
Адміністрація президента США Дональда Трампа розглядала також можливість ослаблення прив’язки гонконгської валюти до долара США. На щастя, американські лідери передумали, бо ця ідея ставила під загрозу всю доларову платіжну систему, з огляду на позиції Гонконгу як четвертого найбільшого в світі центру торгівлі валютою.
Втім, це рішення є лише малою втіхою, з огляду на траєкторію розвитку американсько-китайського суперництва. Збільшений акцент на національній безпеці буде й надалі послаблювати глобальну торгівлю та інвестиції, залишаючи набагато менше ресурсів для фінансування соціальної політики, вирішення проблем нерівності та на боротьбу зі зміною клімату. Це глобальна «трагедія загальних ресурсів», і немає жодної гарантії, що розуміння цього факту якимось чином змінить фінальний результат.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2020
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
