Єдиний спосіб розірвати порочне коло російських воєн
Деякі мирні угоди ведуть до миру, інші — до ще більшої війни
Мінськ-2, спрямований на припинення першого вторгнення Росії в Україну в 2014 році, натомість заклав основу для повномасштабного вторгнення в 2022-му. Сполучені Штати мають засвоїти урок із цієї угоди або ризикнути прямим конфліктом між Росією та НАТО, що ставить під загрозу життя американців.
Мінськ-2 був слабкою угодою. Від загарбника — Росії — не вимагалося нічого. Це посилило агресивний світогляд Кремля. Це дало Кремлю час і маневр для підготовки до більшого вторгнення. Захід міг допомогти Україні досягти більш міцної угоди в 2015 році.
Мінськ-2 обнадіяв російського президента Володимира Путіна перемогою в Україні без війни. Росія не змогла контролювати Україну у 2014 році військовим шляхом. Мінськ-2 дав Путіну спосіб вимагати від України — суверенної держави — поступитися контролем над своєю внутрішньою політикою. Коли це не вдалося, Путін вдався до повномасштабного вторгнення у 2022-му.
Мінськ-2 допоміг Путіну за фальшивими закликами до миру приховати свої вимоги щодо капітуляції України. З 2014-го Захід неодноразово не зміг протистояти справжнім російським вимогам. Мінськ-2 посилив ілюзію Заходу про те, що Путін може чимось поступитися, якщо отримає частину території або якщо Захід скоротить підтримку України чи спробує вести з ним переговори. Угода також стала виправданням для тих, хто розумів цілі Кремля, але все одно прагнув відновити зв’язки з Росією.
США не повинні ламати голову над тим, як надати Путіну благопристойний «вихід»
Владислав Сурков, будучи помічником Путіна у 2014 році, через 10 років — у 2024-му заявив, що Мінськ-2 «узаконив перший поділ України». Слова Суркова підтверджують мету Росії знищити Україну як державу та використати для цього підписану угоду в Мінську. Він додав, що «мир — це не що інше, як продовження війни іншими засобами».
Ще одна слабка угода сьогодні валідує вторгнення Путіна 2022 року та дає йому змогу з часом отримати більше. Для Путіна це означає ще більше війни. Більше війни означає більший конфлікт. Вторгнення без розплати для Росії — це жадання більшого й відновлення здатності це робити. Масштабніша війна збільшить витрати для США, створить ризики для безпеки американців і загострить конфлікт до катастрофічного рівня.
Адміністрація Трампа має історичну можливість розірвати російське порочне коло відкритої війни та війни за допомогою «миру» в Україні. Для цього США мають засвоїти уроки з Мінська-2.
Урок 1. Росія намагатиметься перекласти відповідальність за свою війну на когось іншого. США мають змусити Росію відповідати за проблему, яку вона створила.
Росія намагатиметься перекласти провину за вибрану нею війну на Україну та її ціну, як це було з угодою «Мінськ-2». Кремль звинувачуватиме США, НАТО, Україну, президента України Володимира Зеленського, західний оборонно-промисловий комплекс, англосаксів з їхніми «агресивними намірами», як висловлюється МЗС РФ, та інших.
Росія намагатиметься перекласти ціну руйнувань, які вона завдала Україні, на чийсь баланс — будь то Україна, США чи інші українські партнери.
Вихідною позицією США має бути те, що проблема, яку створила Росія, це проблема Росії. Все, що менше, ніж вимога до Росії оплатити трильйонний рахунок за завдані нею збитки та відновити кордони України, які Росія офіційно визнала в 1991 і 1994 роках, має розглядатися як велика поступка Путіну. Переговори, які починаються з превентивних поступок щодо цих вимог, без наполягання на паралельних поступках Росії, повторять головну помилку Мінської угоди.
США повинні змусити Росію відповісти за проблему, яку вона створила, як заради справедливого миру, так і з чистого прагматизму. Немає причин на те, щоб хтось інший покривав рахунок за війну Росії. Війна за вибором Росії забрала життя та завдала поранення приблизно мільйону людей. За оцінками, Росія завдала Україні збитків на суму від півтрильйона до трильйона доларів, а США та іншим країнам-партнерам — мільярди. Росія вкрала в українців три, а подекуди й 11 років. Війна Росії обійшлася у незліченні години і енергію людям у США та в усьому світі, які працювали, щоб припинити війну Росії.
Росія вирішила розпочати цю війну без законної причини, і вона може припинити її в будь-який момент. Україна не становила загрози для Росії. Путін вважав, що Україна настільки слабка у військовому відношенні, що він міг би завоювати її за кілька днів у 2022 році. Росія не була серйозно стурбована військовою загрозою з боку НАТО, про що свідчить військова позиція Росії за роки до 2022 року і навіть під час її війни в Україні.
Путін до 2022 року фактично заблокував вступ України до НАТО. Путін не вторгся, щоб захистити російськомовних в Україні — російські війська масово вбивають російськомовних в Україні. Не було жодних законних casus belli — лише бажання Путіна контролювати Україну. Росія може припинити свою війну в будь-який момент. Російські війська можуть просто вийти з України. Росія все одно буде існувати як держава без України.
Ще одна угода, яка виправдовує Росію, призведе до більш масштабної війни з більшими витратами для США. Угода, яка віддасть Росії її загарбання в Україні, підкріпить мислення, що спонукало Росію до вторгнення, наближаючи до нуля шанси на те, що Росія буде сумісною з інтересами США, існуванням України та мирною Європою.
«Мінськ 3.0» породить Росію, яка хотітиме ще більше і зможе зробити більше. Росія 2025 року — це не Росія 2022 року. Росія 2022 року була достатньо експансіоністською, щоб напасти на свого сусіда без провокацій і вбити тисячі — лише для того, щоб через три роки не досягти оголошених цілей війни.
За три роки війни Путін налаштував російське суспільство на підтримку військових завоювань. Він надав сили російським ультранаціоналістам, які вірять у силову експансію. Путін висунув цих ультранаціоналістів на чільні посади в Росії. Російські ультранаціоналісти за своєю суттю є антиамериканськими. Вони вважають, що Росія перебуває у стані війни з очолюваним США колективним Заходом за новий світовий порядок. Вони віддані продовженню війни на невизначений термін і виступають за постійну мобілізацію російського народу та засоби для боротьби із Заходом.
США тоді зіткнуться не лише з сильнішим Путіним або путіністським режимом (чи гірше), але й із сильнішою, боєздатною російською армією, яка має досвід боротьби з супротивником, який постачає НАТО, має кращу стартову позицію на полі бою порівняно з лютим 2022 року та має міцніші зв’язки з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю.
Путін навряд чи прагне повернути до Росії понад півмільйона жорстоких вояк, загартованих війною в Україні. Він, ймовірно, намагатиметься спрямувати їхню енергію в інше місце, коли лінія фронту в Україні буде заморожена.
Якщо осміліла та більш підготовлена Росія вторгнеться в Україну, щоб завершити почате завоювання, це коштуватиме більше життів українцям і, швидше за все, наблизить російську армію до кордонів НАТО, збільшуючи ризик прямого конфлікту між НАТО та Росією. США ризикують розпочати більшу війну з вищими витратами та ризиками ескалації на вигідних для Росії умовах.
Єдиний спосіб розірвати порочне коло російських воєн — не звільняти Росію від відповідальності та змусити Росію брати на себе відповідальність проблему, яку вона створила.
Урок 2: Закінчення війни вимагає позбавлення Путіна надії на те, що він зможе досягти своєї мети— знищити Україну як державу ще за свого життя — військовим шляхом або через «мирну угоду».
Кремль фальшиво наполягатиме на тому, що Україна не є суверенною. Росія намагатиметься укласти угоду безпосередньо зі США. Кремль брехливо наполягатиме, що Зеленський нелегітимний, і вимагатиме від України проведення виборів, які порушують її Конституцію.
Путін вкладе в будь-яку угоду положення про знищення суверенітету України. Путін вже виклав свої умови перед тим, як сісти за переговорний стіл. Він вимагає обмеження свободи України у виборі міжнародних партнерів і здатності України захищати себе (наприклад, вимагає від України обмеження чисельності війська).
Вимоги Путіна відображають реальні цілі Росії: контролювати Україну та змусити США та НАТО поступитися своїми принципами та інтересами для забезпечення світового порядку, який вигідний Росії.
Російські учасники переговорів розроблять способи контролю за механізмом фізичного примусу будь-якої угоди. Кремлю потрібно зберегти варіанти ескалації війни за бажанням. Путін спробує зробити те, що він намагався (і не зміг) через Мінськ-2 — легітимізувати вторгнення Кремля без жодних гарантій безпеки Україні.
Вимоги Путіна — територія, нейтралітет, вибори та інші — не мають значення. Вимоги Путіна відображають реальні цілі Росії: контролювати Україну та змусити США та НАТО поступитися своїми принципами та інтересами для забезпечення світового порядку, який вигідний Росії. США повинні позбавити Путіна надії на те, що він зможе досягти того чи іншого. Ця війна може закінчитися лише тоді, коли Росія знатиме, що не зможе перемогти у військовий спосіб або через іншу «мирну» угоду.
США повинні зосередитися на умовах, сумісних із суверенітетом України та інтересами США, а не обговорювати лінії розмежування на карті. США повинні відхилити прямі переговори США і Росії або вимоги Путіна щодо внутрішніх справ України, включаючи вибори, або будь-які інші вимоги, які обмежують суверенітет України. Поступитися вимогам Путіна перед переговорами було б провалом.
Будь-яка угода, що дає Путіну надію контролювати Україну, провалиться, як це зробив Мінськ-2. Угоду, яка не дає Путіну надії контролювати Україну, він не прийме — якщо тільки така угода не буде нав’язана йому через поразку на полі бою, серйозне погіршення російського військового потенціалу чи надійний засіб стримування.
Фактор, що дає шанс стримати Росію, потребує боєздатної військової сили, несприйнятливої до західних політичних циклів і російського впливу. Це важке завдання. Все інше призведе до нової війни. Механізм примусового виконання за посередництва ООН не запускається, наприклад, через право вето Росії в Раді Безпеки ООН.
Надійний стримуючий фактор неможливий без потужної оборонно-промислової бази на Заході та в Україні. Слабкий ОПК Заходу дає надію Путіну. Кремль скористався тим фактом, що європейський ОПК не міг підтримати Україну, а США могли б, але їм бракувало бажання заповнити цей вакуум. ОПК держави є посередником її волі. Щоб позбавити Путіна надії підкорити Україну за його життя, потрібен сильний західний і український ОПК здатний змінити російські військові розрахунки.
Урок 3: Росія може прийняти поразку
Путін намагатиметься переконати лідерів США в тому, що не погодиться на менше, ніж досягнення заявлених ним цілей в Україні. Він намагатиметься переконати США, що цю війну неможливо виграти або що підтримка США не матиме значення, лише затягне війну чи є надто ризикованою. Наступний ряд червоних ліній прокреслить Росія.
Путіна можна змусити визнати втрату без ескалації. У 2014 і 2022 роках він задовольнився меншим. Україна перемогла Росію в битві під Києвом і вигнала російські війська з Херсону та частини Харківської області в 2022 році. А до цього російська влада стверджувала, що «Росія в Херсоні назавжди». Україна вторглася в Курську область Росії в 2024 році — це стало першим після Другої світової війни вторгнення до Росії. Повідомляється, що Путін наказав російським військам звільнити Курськ до жовтня 2024 року — але станом на лютий 2025 року це не вдалося.
Десятиліття успіхів Росії в Сирії під загрозою. Російська військова база та політичний вплив у Сирії були ключовими для могутності Росії на Близькому Сході, у Середземномор'ї та в Африці, опорою її співпраці з Іраном і способом протистояти США та тиснути на південний фланг НАТО. Десятиліття роботи Путіна віддано на милість Хаят Тахрір аш-Шам — повстанців, яких раніше Росія називала терористами. Щоразу, коли Путін погоджувався на невдачу, нову реальність не «обговорювали» з Путіним — її нав’язували йому силою. Зрештою США визнають, що єдиний спосіб змусити Росію прийняти угоду — це нав’язати її Росії.
США не повинні ламати голову над тим, як надати Путіну благопристойний «вихід». Адже він має контроль над інформаційним простором Росії. Кремль переформулював або применшив принизливі невдачі Путіна — від відступу Росії з Херсона до заколоту власника ПВК Вагнера Євгена Пригожина, вигнання Чорноморського флоту з Криму. Цей інформаційний контроль дозволяв Путіну щоразу «нормалізувати» нову й гіршу реальність у Росії, включно з сотнями тисяч російських втрат у гонитві за посередніми результатами на полі бою в Україні.
Путін і Росія зазнавали невдач і раніше. Немає жодної переконливої причини, чому Путін не повинен зазнати невдачі знову. І якщо інформаційний контроль врешті-решт підведе його, це не проблема США.
Путін не є невразливим. Ця війна не програна, незважаючи на збільшені, але все ще скромні успіхи Росії на сході України. Хоча Росія має переваги, також накопичуються ризики та витрати. Армія стикається з нестачею матеріальних засобів і живої сили, сама Росія — з економічними труднощами, включаючи інфляцію, нестачу робочої сили, розмивання російського державного фонду добробуту та дедалі дорожчі компроміси між спрямуванням обмеженої сили на передову чи зміцненням економіки. Росія також залежить від партнерів для підтримки своїх військових зусиль, і зміна політики США щодо Китаю та Ірану ставить під загрозу ці сприятливі відносини.
Проте все це не матиме значення, якщо адміністрація Трампа дасть Росії час і простір для перегрупування — так само, як і підхід адміністрації Байдена дозволяв Путіну це робити в минулому.
Оскільки «Мінськ-2» допоміг приховати невдачі Росії в 2015 році, передчасна угода тепер ризикує вивести Путіна з ризику того, що він зіткнеться з важким вибором і зростаючим тиском. Кремль зіткнеться зі зростаючими витратами, якщо США та їхні партнери чинитимуть максимальний тиск. У Вашингтону все ще є багато невикористаних інструментів для посилення тиску на Росію — від посилення ударів по її енергетичному сектору до ударів по інтересах Кремля на багатьох військових театрах і в різних сферах.
Але найефективнішим рушієм економічних втрат Росії залишаються її постійні поразки на полі бою. Максимальний тиск на Росію неможливий без військової підтримки України США. США та їхні партнери повинні створити тиск на Кремль як на полі бою, так і за його межами, та не шукати легких способів з ним порозумітися.
Переклад NV
Текст опубліковано з дозволу авторки
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
