Смерть путінського міфу

16 січня, 14:07
14519
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Найважливіший за своїми наслідками політичний підсумок 2018 року

Майже двадцять років тому керівна верхівка висунула розгубленому і оглушеному десятиліттям "ринкових реформ" і серією вибухів будинків російському суспільству зібраного в телевізійній пробірці персонажа: молодий енергійний офіцер спецслужб, який віддає різкі і чіткі команди, який посилає переможні полки вглиб Кавказу, який несе жах і смерть терористам і ворогам Вітчизни. Як зауважив майже двадцять років тому ваш покірний слуга, "жіноча душа Росії, яка засумувала за владним повелителем, потягнулася від солідного Євгена Максимовича до молодого героя-коханця: "Якому хочеш чародію віддаси розбійну красу". Так звана безальтернативність сьогоднішнього Путіна – річ надзвичайно небезпечна і для влади, і для суспільства загалом. Простір зачинився, час зупинився, фукуямівський кінець історії настав в одній окремо взятій країні. Політична конструкція сучасної Росії виявилася підвішеною на тоненькій ниточці путінського міфу. Громадян стільки разів уже обманювали, що для них просто нестерпно бути обдуреними знову. І тепер ті, хто гине в Чечні, замерзає на Далекому Сході, спивається в Центральній Росії, будуть з останніх сил, здавалося б, всупереч будь-якому здоровому глузду, підтримувати путінський міф і путінський рейтинг. І в цьому сенсі Путін – Наше Все. Це останній російський міф, безглуздий і нещадний", – пише Андрій Піонтковський для Радіо.Свобода.

Я мав рацію, хоча не міг і припустити, що це може тривати двадцять років. Величезна відповідальність за катастрофу путінізму, що спіткала Росію, лежить не тільки на мерзотниках, які його безпосередньо породили, але й на тих, хто намагався, але так і не зумів йому протистояти. Я розтратив намарно двадцять років свого життя на опір торжествуючій банальності зла. У міру своїх скромних можливостей я розчленовував, препарував, висміював це зло. Закликав до позбавлення від нього, передрікав його швидке падіння, випереджаючи тягучий поточний час. Як же міг я цього не робити, якщо мені завжди, з самого початку – з моменту "навчань" у Рязані і сортирної репліки героя – була зрозуміла альтернатива: амПутінація або гангрена. Батьківщина або її смерть.

Так звана безальтернативність сьогоднішнього Путіна – річ надзвичайно небезпечна

Батьківщина щоразу обирала смерть. Про це за неї подбали досвідчені і цинічні жерці. Путінський міф кілька разів модифікувався, перезавантажувався, пройшов у 2014 році шокову терапію під креативними брендами "кримнаш" і "хороший Гітлер", яка дала омолоджувальний ефект. Але десь восени 2018 року неминуче все-таки сталося. Соломинка "пенсійної реформи" переламала хребет, і Кремль з цим уже нічого не може вдіяти.

Смерть путінського міфу – найважливіший за своїми наслідками політичний підсумок 2018 року. Про це говорять усі коментатори, від проклемлівських аналітиків до радикальних блогерів. Тільки дещо іншими словами: падіння рейтингів, розчарування населення, економічна і соціальна безвихідь. І справедливо повторюють одне й те саме слівце "транзит", але часто з безглуздою приставкою "2024".

Транзит дійсно почався, але набагато фундаментальніший, ніж плановане за інерцією шахрайство в 2024 році. Так, фізична особа, про яку йдеться, ще захоплено ганяє шайбу по Красній площі, погрожує Заходу 27 махами, зустрічається зі співробітниками ФСО, вбраними під народ, але міф про героїчного правителя, про заступника народного вже помер. Ця смерть міфу зовсім не означає, що завтра сотні тисяч людей вийдуть на вулиці, вимагаючи зняти Путіна або змінити режим. Але вона означає, що жодна людина не вийде ані на захист Путіна, ані на захист режиму. Поки зростання загального невдоволення і нудота буття не вилилися у відчутні протестні дії, у правлячого угруповання є ще вікно можливостей спробувати знову зацементувати ситуацію. Воно просто зобов'язане зробити свій перший хід в операції "Транзит-2019".

Носій міфу виконував для загрузлої у злодійстві "еліти" сакральну функцію оберега. Він був єдиним інтерфейсом влади у спілкуванні з антропологічно чужим їй народом. Тих, хто поставив президента на чолі країни, піпл категорично не став би хавати. Путіна ж із його вдало винайденим образом "сина народу з пітерського підворіття" піпл майже до кінця 2018 року більш або менш хавав. Тепер же такого оберега у клептократів немає. У думці народній Путін став частиною ворожої народу влади. Цю зростаючу ментальну прірву між народом і владою треба не колись у 2024-му, а тут і зараз оперативно заповнювати тілами призначених ворогів народу. В цьому і полягає "Транзит-2019".

Гарні, звичайно, традиційні заокеанські вороги, які, за влучним висловом Путіна, рано чи пізно "просто здохнуть". Але ще однією дуже неприємною несподіванкою 2018 року став для клептократів зростаючий розрив між зовнішньополітичними уявленнями більшості населення і панівної "еліти". З одного боку, опитування, які свідчать про дедалі більше відторгнення антизахідної, мілітаристської політики, з іншого – істерика ненависті, що панує в телевізійних зовнішньополітичних шоу. Ця пекуча ненависть, якої не було в радянські часи, замішана на гримучій суміші комплексів величі і неповноцінності. Вона характерна для панівної верхівки та її ідеологічної обслуги, але на неї немає запиту в суспільстві.

Отже, відновлювати михалковську симфонію влади з народом доведеться іншим перевіреним способом – масовим показовим закланням частини владної еліти. У 2019-му кремлівська еліта цілком може повторити долю жертв-катів ВКП(б) 1937 року. Хто в яку саме категорію потрапить у першій роздачі, залежить від співвідношення сил кланів владовласників, які є суперниками.

У Росії немає приватної власності – це мафіозна держава-власник. І коли здувається злодійський пахан, всі майнові права опиняються під питанням. Адже не в арбітражних судах Лондона вирішують у цьому середовищі, що кому "належить"! Вирішують ці питання "за поняттями". "Смотрящим" і "разводящим" (ще одна найважливіша для хресного батька функція) був донедавна Путін, але сьогодні він – лише один з багатьох. Конкурентні клани мафії озброєні, з ними афілійовані різні офіційні, напівофіційні і неофіційні силові структури. Надзвичайно показова в цьому плані одна передноворічна заява простодушного генерала армії Віктора Золотова, звучала приблизно так: "Я відданий великій людині, яка підняла Росію з колін, я назавжди залишуся їй вірним, і за моєю спиною 350 тисяч багнетів".

Ось ці самі 350 тисяч дорогого варті! Золотов обмовився і вибовкав те, про що всі вони там нагорі зараз тільки й думають – у кого скільки багнетів. Генерал Золотов – державний діяч, член Ради безпеки РФ, і якщо він хотів заявити місту і світу, що є кому захистити Путіна від внутрішніх ворогів, то чому він назвав саме цю цифру? У Росії під рушницею ходять не 350 тисяч силовиків, а кілька мільйонів. У Золотові говорила не державна людина, а польовий командир однієї з силових банд. І коли такий бойовик нагадує, що у нього, тобто у його господаря, є 350 тисяч багнетів, він звертається (погрожує) не до опозиційних блогерів-хом'ячків, а до своїх колег, польових командирів таких самих банд у законі.

Усіх подробиць розколу силовиків ми не знаємо, але одна з ліній вододілу очевидна, вона дуже чітко проглядалася ще три роки тому в конфронтації силових відомств під час розслідування вбивства Бориса Нємцова. З одного боку, Золотов і Рамзан Кадиров, найвідданіша особисто Путіну частина силовиків, з іншого боку – всі інші, які ненавидять Кадирова і Золотова. Чума на обидва ці будинки, але один з них отримає в розбірці-2019 і опричний мандат на глобальну зачистку "злодіїв, корупціонерів і зрадників", і відповідно, за Олександром Дугіним, опричні паї владовласності.

Не беруся пророкувати долю бою православних бульдогів під килимом або персональний склад майбутнього Комітету національного порятунку. Але вражає зростаюче число мейнстрімних "державно-патріотичних" щурів, які дедалі відважніше кусають Наше Все. Обидва угруповання приведуть Росію до військової катастрофи, поразки і ймовірного розпаду. Але по-різному. Очманілий у разі "перемоги" бойовиків Росгвардіі Путін побачить у ній знак божий і піде на шантаж на межі ядерної війни в своїй конфронтації з Заходом. "Безпутні", розібравшись із Золотовим, з накопиченою роками спрагою "реваншу", кинуться на Кадирова під прапором "повернення Чечні в правове поле Росії". На жаль, цей лицемірний і брехливий лозунг знайде певну підтримку в суспільстві, зокрема серед чільних фігур опозиції. Розпочнеться Третя чеченська війна.

Силовики, і перш за все офіцери ФСБ, ніколи не приховували свого вкрай негативного ставлення до проекту "Кадиров". Вони переконані, що їх позбавили "перемоги" в Чечні, віддавши владу Кадирову, та ще виплачуючи йому данину. Вони так і не змогли змиритися з втратою Чечні як зони свого годування і, що для них було ще важливіше, зони п'янкої абсолютної влади над життям і смертю мільйона людей. Проект "Кадиров" позбавив їх цих двох базових задоволень, і вони за це Кадирова щиро і дружно ненавидять. Однак, які б не були претензії до Кадирова самих чеченців, будь-яка спроба силовиків повернутися до колишньої сваволі в Чечні об'єднає чеченське суспільство в шаленому спротиві. Чеченці нічого не забули і нікому не пробачили.

Не про повернення кадировського авторитарного офшору в наше вітчизняне "правове" поле через ще більш криваву Третю чеченську війну треба сьогодні думати. Зупинити цокаючий механізм російсько-чеченської катастрофи можна тільки виконанням ніким не денонсованого Договору про мир і принципи взаємодії між РФ і ЧРІ, підписаного 12 травня 1997 в Москві. Ще одна (яка за останні два століття!) спроба геноциду найважчого народу для Росії, як називав чеченців Дмитро Фурман, переповнить чашу терпіння Світового духу.

Ось цитата з квітневої, 2000 року, публікації з "Независимой газеты", яка послідовно і гаряче підтримувала і Путіна, і військову операцію в Чечні: "Бійня в Комсомольському тривала три тижні. По селу завдавали ударів мислимою і немислимою зброєю. Працювала артилерія всіх калібрів, танкові гармати і системи залпового вогню не знали перепочинку, використовували ракети "земля-земля", вертольоти і бомбардувальники скидали свій смертельний вантаж цілодобово... В окремих підвалах було суцільне місиво з людських тіл. Іноді доводилося збирати трупи по частинах. У багатьох відрізані вуха. Над цвинтарем стоїть сморід. З усією республіки приїжджають батьки, дружини, близькі в пошуках зниклих безвісти. Мати, впізнавши свого сина завдяки родимій плямі на плечі, обіймає труп, у якого замість обличчя одне місиво. Як не дивно, плачу на кладовищі немає. Стоїть якась гнітюча тиша, хоча тут постійно перебуває кілька сотень людей. Уже чотири ряди могил витягнулися метрів на сто..."

Про щось подібне вже писав російський офіцер після чергової "зачистки", можливо, того ж села (тільки воно тоді не називалося Комсомольське) років 150 тому: "Старенькі господарі зібралися на площі і, сидячи навпочіпки, обговорювали своє становище. Про ненависть до росіян ніхто і не говорив. Почуття, яке відчували всі чеченці від малого до великого, було сильнішим за ненависть. Це була не ненависть, а невизнання цих російських собак людьми і такі відраза, огида і подив перед безглуздою жорстокістю цих істот, що бажання винищення їх, як бажання винищення пацюків, отруйних павуків і вовків, було таким же природним почуттям, як почуття самозбереження" (Лев Толстой, "Хаджі-Мурат").

"Про ненависть до росіян ніхто і не говорив" – у цій короткій фразі було передбачено всі російсько-чеченські війни на 150 років вперед. Ми не почули. І ось "плачу на кладовищі немає. Стоїть якась гнітюча тиша". Ми знову не чуємо цієї тиші. Ми ніколи не підкоримо народ, чиї жінки не плачуть на таких кладовищах. Нам кажуть, що річ зовсім не в Чечні, а в тому, що завдяки чеченській операції Росія встає з колін, зживає веймарський синдром, відроджує свою велич і ставить, нарешті, перед собою нові горді і зухвалі цілі – наздогнати через 15 років Португалію.

Росія завжди будувала свої Міста Сонця – і Санкт-Петербург, і Біломорканал – на місиві людських тіл. Своїх. Після кожного такого "модернізаційного проекту" Росія все глибше провалювалася в трясовину історії. Цього разу ми вирішили закласти наш осяйний ліберальний Лісабон на міцнішій основі: на місиві з чужих тіл у підвалах Комсомольського, Грозного і десятків інших чеченських міст і сіл. Мабуть, у цьому і полягає концепція "освіченого патріотизму", про яку так люблять зараз міркувати яйцеголові холопи влади.

Португалія може спати спокійно. Так не встають з колін. Так втрачають здатність до прямоходіння.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Гаджети

Вчора, 15:00

article_img
Великий і гнучкий. Все, що відомо про майбутні смартфони Samsung
Інновації

Вчора, 12:00

article_img
Спітніла ракета. На чому Ілон Маск збирається доправити людей на Марс
Політика

Вчора, 11:00

article_img
#ВибориБезБрехні: перевіряємо достовірність заяв Тимошенко, Ляшка, Вілкула, Мураєва та Шевченка