Слово і діло

Стрічка присвячена Розстріляному Відродженню, одній із тих сумних історій, які любителі комунізму вважають за краще забути, а ще краще – не знати.

Отже, 1930 року в Харкові, який, якщо хто забув, тоді був столицею немилозвучної абревіатури УСРР, літератори святкували новосілля. Зовсім поруч із центром міста вони звели кооператив (під майбутні роялті, з розстрочкою на 15 років), в якому було все для роботи і відпочинку: від персональних телефонів і дитсадка до солярію з бомбосховищем. Закусуй, радій і пиши про те, що жити стало краще, жити стало веселіше.

В ідеальному будинку, збудованому буквою С ( «Слово») поселили весь цвіт тогочасної української творчої інтеліґенції: в різні роки тут жили Вишня, Курбас, Крушельницькі, Бажан, Тичина, Сосюра, Трублаїні, Ужвій – повний список творців-мешканців складається з півтори сотні прізвищ, значна частина яких знайома за шкільними підручниками.

Одні писали гімн УРСР (Тичина) або перекладали текст гімну від Михалкова (Бажан), інші йшли не в ногу. Перші дожили до похилого віку, увійшли в епос («краще з'їсти кирпичину») з географією і поховані на Байковому, другим пощастило менше – Соловки і розстріл, ні могил, ні кісток, самі довідки з архіву НКВД.

Всього в дивовижному 6-поверховому будиночку спочатку було 66 квартир (за іншими даними – 63 або 64, але нехай буде 66), так ось – репресували жителів щонайменше 40 з них! З деяких особливо нефартових квартир брали по кілька разів, все нових і нових мешканців! А що це за кроки такі на сходах?

Для розуміння: за даними об'єднання письменників у 1930 році в Україні друкувалися 259 літераторів, через 8 років їх залишилося тільки 39. Репресовано – 192 (розстріл або термін), 16 – зникли безвісти (от би Жадан написав про такого, зниклого, перейшовши кордон і...), 8 – наклали на себе руки. Як вам така статистика, не хочете транспонувати на власний під'їзд?

Тут випивали Брехт і Драйзер, але будиночок вийшов нехороший, чорний. Про це і фільм. Він складений зі спогадів сучасників – сусідів, родичів, колег. Щоб не перевантажувати іменами і прізвищами, фільм поділено на кілька частин, один герой – один розділ, а авторів спогадів не позначено – просто звучать голоси, повідомляючи деталі побуту: той п'є, та чоловікові зраджує, а ці замкнулися і секретничають.

Дуже багато рідкісних архівних кадрів, причому саме з Харкова, що є цінним. Мені не вистачило автора в кадрі і багатої реконструкції, але на 40 тисяч євро особливо не розвернешся, та це й не пропаганда, а нагадування про те, як червона м'ясорубка перемелювала тих, хто не вписувався в ландшафт.

Прокат – справа складна, а для документалістики – взагалі непідйомна. Спасибі творцям за підняту тему, сьогодні тут сто чоловік вперше почують історію будинку «Слово», завтра – там, для правди ніколи не пізно.

Улюблена мумія червоних була права – кіно є найважливішим із медіа; що більше таких фільмів – тим краще, раптом на «Делоріан» прилетить Марті МакФлай, відвезе «Слово» в минуле і розмістить на телеканалах, які люблять російське слово і збірні концерти на Новий рік? Раптом би це комусь допомогло зрозуміти, де ми живемо, заради чого і після кого.

P. S. Тиждень тому померла найстаріша мешканка України, ровесниця двадцятого століття, Христина Нагорна. Коли будинок «Слово» відкривали, їй було тридцять, тож не такі вже ми й далекі в часі...

Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє. Детальна програма тут

Кінопошук з Фоззі – по четвергах

Читайте тематичні колонки на НВ:

Сьогодні в світі з Іваном Яковиною – щодня

Особисті фінанси з Іваном Компаном – по вівторках

Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – по п'ятницях

Відкриття з Олексієм Бондарєвим – по неділях

Більше поглядів тут