Сироти і свої Європи

25 лютого, 17:33
1573
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Членство в ЄС і НАТО, закріплене тепер в Конституції, — удари в стіну русского міра, яка століттями відділяла Україну від Європи. І цю стіну  нарешті маємо зруйнувати

Президент України Петро Порошенко одразу в залі Верховної ради підписав зміни до Конституції. Вони закріплюють мету нашої країни — членство в НАТО і ЄС. Того ж дня в тому ж залі президент Європейської ради Дональд Туск сказав фразу, яку тепер цитуватимуть на кожному розі: "Нема Європи без України".

Можна іронізувати щодо гучних слів і нових формулювань Конституції. Але краще не варто. Все це удари в стіну русского міра, яка століттями відділяла Україну від Європи. І цю стіну нарешті маємо зруйнувати.

Туск знає, про що каже. Він добре пам'ятає, як його рідна Польща поверталася до Європи після падіння іншої стіни — берлінської.

У вересні 1989 року тодішній глава Єврокомісії Жак Делор виступав перед Парламентською асамблеєю Ради Європи. Західна Європа мала ухвалити рішення, що робити з новими демократіями — Угорщиною, Польщею та Чехословаччиною.

Все, що міг запропонувати їм Делор, — розширений діалог. Він назвав ці країни "сиротами Європи" і дав чіткий сигнал: до Європейської спільноти (попередник Євросоюзу) їм ще потрібно було дорости, до того ж невідомо коли.

На початку 1992 року, коли СРСР вже зазнав краху, карта Європи змінилася до невпізнання, а Україна радісно збирала визнання своєї незалежності, політика старої Європи щодо новеньких викликала в останніх фрустрацію.

Легендарний поляк Лех Валенса не стримував себе в оцінках, виступаючи з трибуни тієї ж Парламентської асамблеї: "У нас, громадян біднішої частини Європи, створюється враження, що багатша і процвітаюча частина Європи закривається від нас, перетворюється на модний клуб для тих, хто краще забезпечений і живе в стабільних умовах".

Знайомі сирітські відчуття, чи не так?

У 1991 році ми отримали незалежність, не маючи однозначної картинки свого європейського майбутнього. Ми гралися в багатовекторність і збирали колекцію стратегічних партнерів, інтегрувалися в ЄС і мало не вскочили в Єдиний економічний простір із Росією, оголошували безальтернативність курсу в НАТО і приймали закон про позаблоковість. Ми робили все що завгодно, але не могли визначитися.

Знайомі сирітські відчуття, чи не так?

Зміни до Конституції на вищому рівні підвели більш офіційну риску під епохою метушіння України картою світу в спробах визначитися. Символічно, до речі, що, коли світ обговорює нову книгу Френсіса Фукуями про вирішальну роль ідентичності, парламент вносить до Конституції слова про європейську ідентичність українського народу.

Найбазовіший рівень ідентичності зашитий у людський мозок. Це поділ на свій — чужий. У нейрофізіологів щодо цього є дві новини. Перша: мозок миттєво визначає чужого й автоматично ставиться до нього гірше, ніж до свого. Друга: мозок нормально сприймає перехід із чужого до свого і навпаки.

В ЄС і НАТО все працює так само, як в мозку. 45 років заслання до соцтабору відучили західних європейців від думки про те, що Польща, Угорщина, Чехословаччина є частиною спільного європейського дому. Звідси і той самий статус "сиріт Європи". Проте, всупереч початковому скептицизму, всі ці держави, а також країни Балтії і Хорватія зі Словенією стали членами обох організацій. Тому що відразу безповоротно визначилися зі своєю ідентичністю і зробили домашню роботу.

Сьогодні ЄС обіцяє членство державам Західних Балкан. Там процвітає корупція, державні інститути слабкі й переплетені з організованою злочинністю, а привид конфліктів бродить регіоном. Але вони свої. Тому їм обіцяють.

ЄС не дав нам обіцянки членства. Стара Європа забула, що ми свої, а ми занадто довго самі не могли визначитися. Більше 300 років нас розчиняли в котлі русского міра. Спроби вирватися із нього в XVII, XVIII і XX століттях провалювалися одна за одною. Логічно, що навіть після розпаду СРСР у свідомості країн на захід від нашого кордону ми були частиною русского міра.

Розрив із Росією, імплементація Угоди про асоціацію з ЄС, впровадження стандартів Альянсу, реформи — це запобіжники від чергового метання і можливість знову стати своїми не на сході, а на заході від нашого кордону. А останні зміни до Конституції — це ще й інструмент просування ЄС і НАТО як своїх серед українців.

Між статусами "сироти" та "свій" лежить цілком конкретний шлях. Цитата Туска стане мемом, що підтверджує цей факт відносно України. Наш рух цим шляхом вже не зупинити, але ми ще можемо загальмувати. Цього цілком можна уникнути. Якщо не робити дурниць у рік виборів і після них.

Текст опубліковано в журналі Новое Время за 21 лютого 2019 року. Републікування повної версії заборонене.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Події

Вчора, 22:21

thumb img
Момент істини, плавуча Троєщина і всі ми трохи Супрун. Найкращі матеріали тижня за версією головного редактора NV.ua
Події

Вчора, 19:30

thumb img
Кулі і кислота. Історія організатора розстрілу останньої російської імператорської сім'ї
Наукпоп

Вчора, 13:13

thumb img
Загадка світобудови. Фізики висунули гіпотезу про таємничі білі діри у Всесвіті