Сирійська пастка для Росії

4 травня 2018, 02:03
4876
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Сирійська пастка для Росії - фото

Стівен Бланк: Свого часу Збіґнєв Бжезінський назвав Близький Схід Євразійськими Балканами

Якщо РФ не зможе запобігти протистоянню між Іраном та Ізраїлем, Володимир Путін, можливо, буде зобов'язаний прийняти те, що виявиться безрезультатним завданням, та поставить під загрозу успіхи його перемоги в Сирії

Перемога у війні завжди передбачає неочікувані наслідки та зобов’язання. Сьогодні Росія починає розуміти, що для того аби забезпечити собі перемогу в Сирійській громадянській війні, вона мусить грати роль або арбітра, або добросовісного посередника між Іраном та Ізраїлем. Інакше раптові спалахи між цими суперниками стануть набагато масштабнішими, поглинуть весь регіон та підірвуть щойно відновлені там російські позиції. Такий хід подій дещо розходиться з інтересами Росії стабілізувати повоєнну Сирію на чолі з Башаром Асадом та зберегти ті бази та вигідні контакти, які РФ здобула разом зі своїм статусом регіонального гравця та ключової суперсили, без якої нічого не може бути завершено.

Крім розрухи, яку може посіяти ірансько-ізраїльська війна, остання також поглине Сирію, закличе США назад до Близького Сходу та змусить Росію обирати поміж двома країнами. Іншими словами, потенційна війна зітре всі трофеї РФ, здобуті з часів інтервенції в Сирію.

І це може трапитись швидше, ніж очікується. У той час як Москва зацікавлена в стабілізації Сирії та, виходячи з інтересів безпеки, можливому реформуванні уряду Асада, життєво важливим інтересом Ірана є забезпечити правління Асада в Сирії, яка стане іранською маріонеткою і де можна буде розгортати власні сили на шляху до Середземного моря. І така перспектива не лише жахає сунітські режими, які можуть стати жертвами ще більшого тиску та погроз з боку Ірану – це є прямою загрозою для існування Ізраїлю.

Москва може прокинутись у пастці, з якої неможливо вибратись

Саме тому Ізраїль не лише наносить удари по щойно розгорнутих місцях протиповітряної оборони та іранських базах в Сирії, ізраїльські чиновники також голосно та неодноразово попереджали, що вдарять по Ірану ще перед тим, як той встигне отримати нові бази, звідки провокуватиме терористичні атаки та здійснюватиме прямі напади на Ізраїль.

Джонатан Шанцер з Фонду захисту демократій говорить, що Іранські регулярні військові сили, Ісламська революційна гвардійська команда, її проксі Хізбалла, а заразом й інші шиїтські мілітаристські гравці, що вже присягнули на вірність Ісламській республіці Іран, недавно ввійшли в Сирію. Тож хоч Ізраїль і атакував більше сотні об’єктів у Сирії за минулий рік – це лише частка з усіх можливих. І ці іранські сили вже настільки глибоко проникли в Сирію та зробили Асада залежним, що останній просто не може їм протистояти – навіть попри очевидні ризики, що несуть ці сили для Сирії.

Москва ж, яка має міцні зв’язки як з Іраном, так і з Ізраїлем, повинна стати на бік останнього, бо тільки так можна стримати Іран. І Москва просто мусить так зробити – інакше її розцінюватимуть як фейкову суперсилу.

Тим не менш, Москва водночас всебічно підтримуватиме Іран проти будь-яких намагань США чи Заходу відмінити ядерну угоду з Іраном, укладену в 2015 році.

Більше того, інтереси Росії та Ірану підтримувати Асада тісно переплітаються. Москва, за проханням, не протистояла жодній іранській ініціативі в Сирії, починаючи з 2015-го. І якщо формально Росію та Іран заледве можна назвати союзниками, на ділі вони функціонують в тандемі. Потужні інтереси Москви тепер обертаються навколо цього партнерства. Дуже малоймовірно, що Москва почне використовувати доступні їй важелі впливу на Іран з метою утримувати країну від погроз Ізраїлю, допоки не збагне сутність іранського уряду та його інтерес стати лідером у цьому антиізраїльському русі на Близькому Сході, чи й зовсім викорінити цю державу.

Ізраїль, у свою чергу, може використовувати іранську загрозу в своїх інтересах – забезпечити підтримку прем’єр-міністру країни, Беньяміну Нетаньягу та його коаліційному уряду. А заразом – спонукати США зробити те, чого Ізраїль поки не хоче, чи не може: спричинити якщо не зміну режиму, то, принаймні, призвести до масштабної ізоляції іранських сил. Такий хід подій був би дуже сприятливим і для сунітських арабських держав.

Московська політика на Близькому Сході – це така собі подушка, яка дає Росії можливість взаємодіяти на партнерських засадах з будь-ким. І, безсумнівно, що в подальшому цей курс ще не раз зіштовхнеться з вітрами з різних сторін. Та все це не має сенсу, якщо Росія обере опцію здобути перемогу в Сирії, взявши на себе відповідальність стати добросовісним посередником (невдячна місія, за яку Бісмарк поплатився у 1878-му) між двома дедалі більш ворожими та непримиренними противниками.

Позаяк Ізраїль пов’язує своє виживання зі знищенням чи бодай стримуванням Ірану, а останній вважає своїм державним обов’язком ліквідувати Ізраїль, стратегічні інтереси обох держав прямо суперечать одне одним. І це створює основу для виникнення непереборних конфліктів і у без того вкрай небезпечному регіоні світу. Ізраїль очевидно здійснює прямий тиск на Москву та непрямий – на свої зв’язки з Вашингтоном, якому він обіцяв стримувати Іран. Та наразі Москва навіть не намагалась вплинути на іранські плани на Близькому Сході й аж ніяк не може собі дозволити втратити Іран як партнера. Тож за умови, що РФ не зможе запобігти прямому протистоянню між Іраном та Ізраїлем, Володимир Путін, можливо, буде зобов'язаний прийняти те, що виявиться безрезультатним завданням та поставить під загрозу успіх його перемоги в Сирії.

Свого часу Збіґнєв Бжезінський назвав Близький Схід Євразійськими Балканами. Нинішня ситуація і справді нагадує те, що відбувалось на Балканах після того як Бісмарк спробував грати роль брокера на Берлінському конгресі в 1878 році. Делегація з Санкт-Петербургу залишила зустріч незадоволеними та з відчуттям, що їх зрадили. Як наслідок, Бісмарку ставало дедалі важче бути добросовісним посередником між Віднем та Петербургом. Зрештою, наступники німецького лідера і зовсім відмовились від цієї ролі у 1890-х. Рішення мало фатальні наслідки.

За аналогією, так само важко доведеться і Росії, яка прив’язала себе в Сирії до Ірану, зробила це партнерство стрижнем своєї політики, а тепер змушена буде спонукати партнера стримуватись і, таким чином, зберігати регіональний мир та свої процвітаючі відносини з Ізраїлем. Так Москва може прокинутись у пастці, з якої неможливо вибратись. І, замість того щоб перетворитись на сильного арбітра на Близькому Сході, збагне, що їде верхи на тигрі, який абсолютно вибився з-під контролю.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал опубліковано на Atlantic Council

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Політика

Вчора, 12:00

thumb img
#ВибориБезБрехні: перевіряємо достовірність заяв Зеленського, Порошенка і Тимошенко
Події

Вчора, 20:12

thumb img
Людина Зеленського. Айварас Абромавичус дав велике інтерв'ю Радіо НВ - відео
Food&Drink

Вчора, 22:45

thumb img
Турецький фуд-туризм. Нічна вулична їжа та інші гастрономічні пригоди Стамбула