Коли все насправді погано. Що відбувається в Китаї
Після американських виборів я здійснив поїздку Азією із зупинками в Гонконзі, Шеньчжені, Пекіні та Сінгапурі, і скрізь я бачив лише одне — заперечення
Після американських виборів я здійснив поїздку Азією із зупинками в Гонконзі, Шеньчжені, Пекіні та Сінгапурі, і скрізь я бачив лише одне — заперечення. Надихаючись підйомом на світових фондових ринках, азіати всіма силами намагаються ігнорувати проблеми — як у себе вдома, так і за кордоном.
Це абсолютно очевидно в Китаї. Голова Сі Цзіньпін уже давно підкреслює свою схильність до «хороших історій про Китай». На тлі найсерйознішого — з 1970-х років — уповільнення економічного зростання в Китаї активізувалися спроби уряду позитивно представити перспективи країни. І з теми поліпшення настроїв на фондовому ринку (до 8 жовтня індекс CSI 300 зріс на 35% відносно мінімуму 13 вересня) починали розмову всі мої співрозмовники. І не важливо, що цей різкий підйом став лише результатом державних інтервенцій (і відтоді індекс уже частково знизився).
Фондові ринки сумно знамениті своєю здатністю подавати помилкові сигнали. Це особливо стосується «ведмежих» ринків; як пожартував лауреат Нобелівської премії, економіст Пол Самуельсон, у США вони «передбачили дев’ять з останніх п’яти рецесій». Але такою ж була і ситуація з сумнозвісними «відскоками дохлої кішки» в Японії: індекс Nikkei 225 чотири рази підскакував на 34% (у середньому) в період з грудня 1989 року по вересень 1998 року, хоча кумулятивно знизився за цей час на 66%. Проте китайці чіпляються за останні успіхи фондового ринку як за доказ, що новий план стимулювання дасть старт впевненому відновленню економіки.
Порівняння з Японією потрапляє в Китаї на оголений нерв
Порівняння з Японією потрапляє в Китаї на оголений нерв. Особливо мене розчарувала розмова з високопоставленим китайським регулятором, який визнав, що його турбує різкий спад на ринках нерухомості та акцій, зростання держборгу, перші ознаки дефляції, а також труднощі, пов’язані з низьким рівнем продуктивності та старінням робочої сили. Коли я зазначив, що все це класичні ознаки японської рецесії, спричиненої станом балансу країни, цей посадовець різко відкинув таку ймовірність.
Я не став згадувати попередження, зроблене в травні 2016 року «авторитетною китайською особою» на першій сторінці газети «Женьмінь жибао» (офіційного державного органу), що Китай може потрапити в трясовину, схожу на японську. Я не став згадувати проникливий опис китайської економіки прем'єр-міністром Венем Цзябао, який у 2007 році назвав її «нестабільною, розбалансованою, розкоординованою і нестійкою». Хоча я багато років і неодноразово говорив про це в Китаї, я вирішив цього разу притримати язик за зубами. Можливо, я ще не оговтався після того, як на початку року мені заткнули рота на Китайському форумі розвитку організатори, яких цікавили тільки «хороші історії про Китай».
Нова хвиля заперечення реальності в Азії - це не просто небажання Китаю визнавати серйозність своїх проблем. Мене особливо здивувала схильність ігнорувати негативні наслідки можливого торговельного шоку, якщо обраний президентом Дональд Трамп виконає свою передвиборчу обіцянку і підвищить американські мита до 20% на весь імпорт і до 60% на імпорт з Китаю. Цю обіцянку він нещодавно повторив.
В Азії склався консенсус, що Трамп блефує заради досягнення швидкої угоди. Річ у тім, що він використовував такі самі підходи під час першої тарифної війни з Китаєм у 2018−2019 роках, кульмінацією якої у 2020 році стала невдала торговельна угода «першої фази». Оскільки економіка Китаю ослаблена, багато хто вважає, що уряд країни буде сьогодні навіть більш поступливим, ніж тоді. В Азії активно обговорюють можливий саміт Трампа і Сі Цзіньпіна на початку 2025 року, що відкриє шлях до нової угоди між США і Китаєм.
Це нагадує події 2017 року. Тоді Трамп і Сі провели два яскравих саміти з розкішними обідами в Мар-а-Лаго і в Пекіні. Трамп, зачарований історичною обстановкою Забороненого міста, звернувся до Сі Цзіньпіна з братньою любов’ю в очах: «Я відчуваю до вас неймовірно теплі почуття». Багато хто очікує, що вони знову скористаються якимось гучним моментом, щоб швидко укласти нову угоду — або щонайменше почати процес, який до неї призведе.
Схоже, що в Азії пам’ять коротка. Поки Трамп і Сі обмінювалися тостами в Пекіні, тодішній торговий представник США Роберт Лайтхайзер старанно готував доповідь про несумлінну торговельну практику Китаю (відповідно до розділу 301 закону «Про торгівлю»). Саме вона лягла в основу тарифної програми Трампа у 2018−2019 роках. Попри всі фанфари, саміти 2017 року швидко змінилися торговельною війною, яка вирує досі. Це зовсім не той результат, про який мріють азіатські оптимісти, що чекають на домовленості.
Заперечення реальності можна було спостерігати і в Гонконзі. Минуло дев’ять місяців відтоді, як я написав статтю, що викликала суперечки, в газеті «Financial Times» під заголовком «Мені боляче говорити, але Гонконгу кінець». Оскільки індекс Hang Seng різко зріс за аналогією з індексом CSI 300, мене постійно запитували, чи не змінив я свою думку. Коли я говорив, що у мене зберігається занепокоєння з приводу трьох проблем, згаданих у лютневій статті (тісний зв’язок між Гонконгом і слабкою китайською економікою, перехресний вогонь у конфлікті США і Китаю, погіршення політичного клімату після демонстрацій 2019 року), мої ввічливі співрозмовники просто закочували очі. Один навіть подарував мені червону бейсболку з написом «Зробимо Гонконг знову великим».
Я давно використовую квазі-психологічні методи для діагностики американсько-китайського суперництва, оскільки в ньому видно класичні ознаки співзалежності. Під час останньої поїздки в Азію можна було спостерігати за іншою психологічною особливістю, про яку нагадують мої друзі-психологи: заперечення — це найсильніший механізм людського захисту.
NV володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2024
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
