Найбільш кричущий провал розвинених країн
Підйом крайніх правих популістів у США та Європі пов’язують із втратою робочих місць через торговельні шоки, автоматизацію та політику жорсткої бюджетної економії
Найнадійніший спосіб втратити інтерес прогресивної аудиторії — почати говорити про сторону пропозиції в економіці, про важливість стимулів, про небезпеки надмірного регулювання. Традиційно ці ідеї асоціюються з програмою консерваторів. Нова книга Езри Клейна та Дерека Томпсона «Достаток» покликана змінити ситуацію.
Як зазначають Клейн і Томпсон, ліві традиційно концентрують увагу на способах підвищення попиту. Ключовий принцип «Нового курсу» у США та соціал-демократії в Європі — кейнсіанське управління сукупним попитом для забезпечення повної зайнятості. Інший принцип — державна допомога для пом’якшення наслідків безробіття, хвороби або старості.
Клейн і Томпсон слушно підкреслюють, що саме поліпшення на боці пропозиції стають джерелом широкого процвітання майбутніх поколінь у США та інших розвинених країнах. Коли зростає продуктивність, сім'ї з низькими і середніми доходами пожинають плоди здешевлення товарів і послуг, їхньої великої кількості та різноманітності. Але, на думку Клейна і Томпсона, здатність створювати в економіці США стала обмежуватися регулюванням (екологічним, норм безпеки, трудовим тощо) і складними, такими, що забирають час, місцевими правилами ліцензування.
Кінцевою метою виробництва є споживання
Ці правила і норми можуть мати добрі наміри, але також бути контрпродуктивними. Коли уряди і місцева влада ставлять бар'єри на шляху інвестицій та інновацій, добробут зменшується. Затримується розвиток громадського транспорту та відновлюваної енергетики, знижується продуктивність у житловому будівництві.
Показовими є приклади, які наводять Клейн і Томпсон. Проєкт високошвидкісної залізниці в Каліфорнії відстає від графіка вже на роки, його бюджет сильно перевищено, а протяжність дороги різко скорочено. Інфраструктурний план президента Джо Байдена обіцяв відкриття 500 тисяч станцій підзарядки електромобілів по всій країні; але лише сім було побудовано за перші два роки дії програми.
Малюючи картину прогресу, Клейн і Томпсон згадують електроенергію з відновлюваних джерел і дешевих, безпечних АЕС; прісну воду з опріснювачів; фрукти й овочі з надпродуктивних вертикальних ферм; м’ясо, що виготовляють у лабораторіях без необхідності вбивати тварин; чудодійні ліки, що їх доставляють автономні дрони; збудовані в космосі фабрики, що задовольняють наші потреби без використання праці людей. А оскільки штучний інтелект (ШІ) сильно скоротить робочий тиждень, ми всі зможемо радіти збільшенню вільного часу, при цьому рівнем життя жертвувати не доведеться.
Клейн і Томпсон мають рацію, бажаючи переключити увагу прогресистів на бік пропозиції в економіці. Кейнсіанська соціал-демократія перестала давати адекватну відповідь на проблеми трудящих. Але намальована ними утопія відображає уявлення, які, по суті, є консюмеризмом. Автори мало говорять про людей як трудящих. Їхня увага зосереджена строго на достатку товарів і послуг, створюваних в економіці: на тому, скільки ми будуємо, а не на тому, хто будує.
І ця прогалина ріднить їх із тими економістами, які від часів Адама Сміта наголошують, що кінцевою метою виробництва є споживання. Але сенс нашого життя не тільки в отриманні плодів нашої праці, а й у самій праці.
Коли людей запитують про добробут і задоволеність життям, вони ставлять свою роботу на одне з перших місць, разом із внеском, який вони вносять у суспільство, і родинними узами. З погляду економістів, хоча робота приносить доходи, в усьому іншому це негативний фактор — джерело «некорисності». А з погляду реальних людей, робота — це джерело гордості, гідності та суспільного визнання.
Втрата роботи зазвичай призводить до зниження індивідуального благополуччя, що багаторазово перевищує втрату доходів. Ці витрати примножуються соціальними наслідками. Там, де населення потерпає від затяжного безробіття, зростає не тільки рівень злочинності, розлучень і наркоманії, а й популярність авторитарних цінностей. Підйом крайніх правих популістів у США та Європі пов’язують із втратою робочих місць через торговельні шоки, автоматизацію та політику жорсткої бюджетної економії.
Гарне робоче місце — це не тільки хороша зарплата, а й упевненість, автономність, шлях до самовдосконалення. Усе це неможливо без високого рівня продуктивності. І тому прогресист, орієнтований на створення достатку хороших робочих місць, а не достатку товарів і послуг, знайде в книзі Клейна і Томпсона багато чого, з чим можна погодитися. Але виникне й чимало претензій.
Погляньте на житлове будівництво. Це один із ключових прикладів Клейна і Томпсона. Продуктивність у житловому будівництві останніми роками стагнувала, почасти через норми безпеки і профспілкові правила. Як охоче зізнався один зі співрозмовників Клейна і Томпсона, багато з правил, які гальмують зростання продуктивності в будівництві, знижують кількість травм на робочому місці. Починаючи з 1970-х років, травматизм у будівництві в США, включно зі смертельними випадками, сильно знизився завдяки численним суворими правилами. Це, звісно, треба враховувати, як підвищення загального благополуччя працівників, тож статистика продуктивності починає виглядати в дещо іншому світлі.
Клейн і Томпсон зосередили основну увагу на послугах, зокрема житлі, транспорті, охороні здоров’я та енергетиці, а не на власне споживчих товарах. Але їхні аргументи перегукуються з доводами економістів на користь автоматизації та вільної торгівлі. Згідно із загальноприйнятими критеріями, ці заходи, напевно, ефективні, і, звісно, допомогли домогтися достатку товарів. Але багатьом трудящим вони нашкодили. Наше суспільство вкрилося шрамами, і це сприяло піднесенню вкрай правого популізму. Акцент на створенні хороших робочих місць підвищить нашу толерантність до правил і регулювання, які частково жертвують ефективністю заради поліпшення ситуації на ринку праці для працівників без диплома вишу.
Зрештою реальне завдання прогресистів таке: розробити програму, яка принесе користь трудящим у ролі трудящих, а не тільки в ролі споживачів. Для цього потрібен особливий підхід до інновацій, інвестицій та регулювання. Профспілки, робочі представники, колективні переговори — усе це треба розглядати як необхідні компоненти достатку, а не як перешкоди на шляху до нього. Критично важливими є локальні стратегії та коаліції сприяння економічному розвитку. Уряду ж слід покласти палець на шальки терезів так, щоб інноваційна діяльність рухалася у сприятливому для трудящих напрямку.
Найбільш кричущим провалом розвинених країн стала їхня нездатність забезпечити достатню кількість хороших робочих місць. Збиток вийшов за межі економіки, він призвів до розколу суспільства і поляризації політики. Щоб виправити цей провал, треба зосередити увагу на тих, хто створює достаток, а не тільки на самому достатку.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate 2025
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
