«Книжковий ринок зростає. Навіть в умовах війни. Дуже багато молоді читає. За час війни ми видали близько семи мільйонів книжок. Ми не друкуємо підручники, отже, кожна людина, яка читає ці книжки, голосує своєю гривнею за ці книжки». З того, що читають: фентезі. Люди хочуть відволіктися від того, що відбувається, і жити своїми світами", — такий читацький тренд у сегменті художньої літератури визначила гендиректорка та співвласниця видавництва Vivat Юлія Орлова під час заходу Великий вечір з NV.

Тепер лишається визначитися, як цей тренд сприймати, позитивний він чи негативний. А головне: чи є для читаючих українців ризик лишитися в паралельній реальності довше, ніж треба.

Це питання має в Україні свою історію. Навіть не так: фантастика, а особливо фентезі і є складовою української історії, яка бере свій початок після 1991 року, з відновленням Незалежності. Фантастика як жанр користувалася підвищеним попитом у СРСР із уточненням: переважно серед технічної інтелігенції, природничників і так званих «кухонних дисидентів». Якщо на Заході фантастична література була лише складовою ринку з високим рівнем ліквідності, тобто, чистим бізнесом для авторів та видавців, радянські громадяни сприймали її передусім як езопову мову, твори зі старанно прихованим подвійним, зазвичай антирадянським змістом, варіант дисиденства. Словом, фантастові за визначенням дозволяли більше, ніж майстру реалістичної прози. А події в таких романах відбувалися переважно в Космосі, у Всесвіті.

Фентезі - жанр без чітких правил

Але з появою піратських, переважно російською мовою, зразків малознаної в СРСР фентезійної прози читацька увага українців стрімко перемкнулася на неї. Бо до слова «фантастика» завжди додавався нудний термін «наукова». А сюжети традиційно ґрунтуються на філософських постулатах та біблійних знаннях. Натомість фентезі - це казки для дорослих, історії про магів, відьом, гоблінів, тролів та іншу нечисть із паралельного світу. Читацький інтерес відчули й українські автори, котрі найперше почали експлуатувати мотиви Джона Р. Толкієна, Роберта Говарда, автора серії про Конана-варвара, та Урсули ле Гвін.

Творці фентезі - ну так уже склалося! — були на той час переважно вихідцями з великих та географічно наближених до Росії індустріальних центрів: Харкова та тоді ще Дніпропетровська. Нічого дивного, що вони писали російською, активно видавалися в Росії та отримували там престижні премії. Але в 1998-му замовчувати та ігнорувати той факт, що вся модна російська фантастика пишеться в Україні, вже неможливо. Бо саме того року українську — так, так, шановні, написану російською, — фантастику та її авторів визнають кращою ще і в Європі.

На хвилі популярності почалися спроби писати, перекладати й видавати фентезі українською. Проекти були іміджевими, комерційно провальними, але автори й видавці свого зоряного часу таки дочекалися. Станом на зараз фентезі на українському книжковому ринку посіло те саме комерційно вигідне, найбільш прибуткове й загалом рентабельне місце, яке від 2010-го належало книжкам історичним: художнім, дослідницьким, нон-фікшену, словом, усьому, так чи інакше пов`язаному з історією. Далі - два важливі уточнення.

Перше: цікавила історія України, переважно — ХХ століття, і дуже бажано — щоб про рухи опору. Умовно кажучи, від часів боротьби й поразки УНР до останнього бою вояків УПА. На задній план, а то й взагалі на маргінес, відійшли улюблені в 1990-х та всіляко підтримувані особисто Віктором Ющенком у часи його президенства в середині 2000-х козаччина й барокова доба. Часи Київської Русі й тоді лишалися більшості авторів не по зубах.

Зате згаданий період нашої історії ХХ століття мав підвищений попит як форма протесту після приходу до влади Віктора Януковича та Партії регіонів. Ця правляча кліка, а особливо — тогочасний міністр освіти Дмитро Табачник, ставилися до сторінок національно-визвольної боротьби коли підозріло, а коли й відверто вороже. Негативної конотації знову набули визначення петлюрівець і бандерівець. А отже, література відповідного змісту стала для активних українців такою ж фрондою, як фантастика — для мешканців СРСР, звичних тримати дулю в кишені.

З огляду на це шалений — без перебільшення! — сплеск популярності фентезі в Україні саме після початку масштабного вторгнення, коли цивільні книголюби оговталися й згадали читацькі звички, теж певною мірою фронда. Є такий різновид опору: навіть не внутрішня еміграція — це було як у часи Януковича, так і в перші роки після перемоги Зеленського, — а викличне, демонстративне, декларативне занурення у паралельні світи. Десь так, як підлітки з Хронік Нарнії К.С. Льюїса, знайшли у часи Другої світової перехід у шафі, де ховалися від нацистських бомб.

Ось тут друге уточнення: не один світ, а різні світи. Грубо кажучи, скільки авторів — стільки й світів. Якщо взяти за істину той факт, що кожна людина має власний унікальний всесвіт, нібито все логічно. Адже творець, митець, передусім і займається створенням та облаштуванням власних світів. Проблема саме українського фентезі лежить у тій самій площині, що й проблема реальності всіх українських протестних рухів. А саме: скільки українців — стільки й отаманів.

Реалістична художня література в усіх жанрах, від мелодрами до трилера, пропонує вигадані історії, проте моделює цілком собі ймовірні ситуації в імовірних обставинах. Скажімо, горор пропонує модель поведінки, згідно якої читач/глядач ставить себе на місце того чи іншого персонажа, котрий потрапив у небезпечну ситуацію й мусить щонайменше вижити. Тому коли споживач страшних історій опиниться, — не дай Бог, звісно! — в ситуації, коли є пряма загроза життю, читацький досвід здатен трансформуватися в життєвий, практичний.

Фентезі таких моделей принципово, світоглядно не пропонує. Воно запрошує в паралельні світи, де читач не може — мусить прийняти тільки ті правила, які пропонує автор. І водночас фентезі - жанр без чітких правил. У мережі зринають запрошення на чисельні літературні курси, семінари, тренінги, на яких участь писати детектив, трилер, любовний та історичний романи. І жодних пропозицій навчити писати фентезі. Бо кожен автор найперше вигадує власний світ та Всесвіт, причому абсолютно не схожий до світу й Всесвіту колеги. Там, де реалісти керуються максимальною пізнаваністю описаних ситуацій, фентезійники все максимально заплутують.

Тут не діє опція «роби вибір, куди тобі - ліворуч, праворуч, прямо чи назад». Тут вибір шляху наліво швидко приводить до чергової розвилки, а то й трьох нових варіантів. Мета — завести читача в паралельну реальність так далеко, як він сам хоче зайти.

Поза сумнівом, бажання подібної втечі викликане масштабним вторгненням та щоденною жахливою реальністю, коли нема дня без поганих новин. Фентезі нині програють усі, хто пише щось інше. Не існує фентезі поганої якості, є лише ваше нерозуміння чергового Всесвіту. При тому, що водночас проводяться форуми письменників-військових та інші заходи, на яких тим, хто пише про війну з власного чи чужого досвіду, надаються майданчики. Але любителі фентезі обходять їх десятою дорогою. Людина в пікселі - нагадування про реальність.