Текст опубліковано у спецвипуску журналу NV Світ попереду 2024 за ексклюзивною ліцензією The Economist. Републікацію заборонено.

Серед яких: розрив у досвіді найбільших соціальних груп, багатомільйонне скорочення населення, демобілізація найчисельнішої і найдосвідченішої армії в Європі, повне руйнування низки населених пунктів, зникнення цілих галузей економіки, найбільша у світі площа замінованих земель, десятки тисяч людей з інвалідністю внаслідок війни.

І хоча цей перелік може викликати приплив песимізму, насправді він не є вироком чи приводом скласти руки. Кожен із перелічених пунктів має потенціал спричинити як катастрофічно негативні наслідки, якщо проблемою не займатися, так і прорив та нову якість суспільного й економічного життя. Усе залежить від цілепокладання та налаштованості експертно та проактивно вирішувати проблеми —в першу чергу зреалізовувати ефективні державні політики.

Перший виклик розглянемо детальніше в силу його підвищеної пріоритетності та складності. Повоєнне суспільство має подолати кризу внутрішньої розділеності, адже міститиме в собі щонайменше чотири великі групи людей різного досвіду та візії: перша (понад мільйон громадян) доєдналася до Сил оборони України і зі зброєю в руках боронила державу; друга (кілька десятків мільйонів громадян) — взяла на себе відповідальність за тил, зокрема щодо забезпечення армії, життєдіяльності країни та здобуття міжнародної допомоги; третя (кілька мільйонів громадян) — виїхала за кордон у пошуках безпеки, рятуючи дітей чи себе від війни; четверта — опинилася на тимчасово окупованих Росією територіях (ми беремо спрощене узагальнення без деталізації по підгрупах. Наприклад, хтось на тимчасово окупованих територіях боровся із ворогом, а хтось став російським колабораціоністом).

Маємо подолати кризу внутрішньої розділеності

Така конфігурація говорить про ризик неконсолідованості та потребу в новому суспільному договорі. Це може призвести або до громадянських сутичок, революційних виступів, розшарування суспільства і глобальної електоральної кризи, або за наявності відповідної національної програми консолідації та солідаризації дозволить перезапустити ключові соціально-політичні домовленості, активно включити громадян у побудову нових соціальних взаємодій та політичних підсистем як на національному рівні, так і на міжнародному. Одним із каталізаторів суспільної взаємодії виступатимуть система перехідного правосуддя та політика меморіалізації досвіду війни (й перемоги).

За тією ж логікою варто розглянути й наступні виклики, адже кожен із них так само має ці дві варіації наслідків.

Негативні:

— поступова деградація, старіння та вимирання нації до 2100 року, а також фатальна нестача продуктивних сил, робочої сили, колапс системи пенсійного та соціального забезпечення;

— перетворення колишнього війська на розрізненні та конфліктні парамілітарні організми із паралельним зростанням рівня злочинності та появою феноменів військового найманства й піратства;

— депопуляція, запустіння та знелюднення тисяч кіломет­рів колишньої міської та сільської забудови, понівеченої війною;

— системний економічний спад, зменшення реального сектору економіки, безробіття понад 50 % населення, зростання рівня корупції;

— випадання із соціальної взаємодії та дискримінація десятків тисяч громадян з інвалідністю, посилення соціальної напруженості та образи в суспільстві, зростання рівня побутової злочинності.

Позитивні:

— ухвалення міграційної та демографічної стратегії: а) ізоляціоністського типу — зі спрямованістю на підвищення автоматизації та роботизації виробництва або обслуговування та заохочення до збільшення кількості дітей у родинах, загальною чисельністю населення до 40 млн і відносно низької густоти населення як переваги в перенаселеному світі, паралельно тісні контакти із багатомільйонною новою діаспорою як фактором присутності українства в інших країнах чи б) відкрито-прагматичного типу — із суворим утилітарним та конкурентним заохоченням до повернення громадян та переселення в Україну нових найбільш активних, продуктивних і талановитих представників інших країн, поступове доведення кількості населення до понад 50 млн осіб із переважаючою кількістю високопродуктивних сил;

— перетворення українського війська на кістяк сил безпеки оперативного міжнародного реагування, які забезпечать мир та порядок у різних регіонах світу, зростання престижу та авторитету України, ребрендинг та нова соціальна роль війська у свідомості мирних українців;

— деіндустріалізація та деурбанізація частини регіонів, побудова нових міст з урахуванням сучасних напрацювань урбаністики та соціальних наук — створення продуманих та комфортних технологічних поселень із високим рейтингом туристичної привабливості;

— розвиток на місці зниклих екстенсивних та неекологічних виробництв, які постали в індустріальну еру, нових високотехнологічних підприємств, перебалансування економіки з урахуванням потреб ХХІ століття, використання потенціалу найбільш затребуваних повоєнних сегментів економіки (будівництво, логістика, MilTech, сфера освітніх та соціальних послуг, сільське господарство) як драйверів побудови нової економіки;

— впровадження національної програми залучення та соціа­лізації військових, промоція нової культури ставлення до можливостей людей із протезами та імплантами (біоніка, елементи доказового постгуманізму), перетворення України на світового лідера із протезування, роботизації, реабілітації та виготовлення високотехнологічних рішень у цій сфері.

Українське суспільство стоїть на дуже складному перехресті, яке за вдумливого відповідального лідерства та за підтримки широких верств населення можна пройти гідно і набути абсолютно нової якості життя та соціальних взаємодій. Головне — не боятися міркувати про складне, розбирати його на елементи та бачити можливості поступу там, де більшість бачить лише проблеми.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV