Що Brexit робить з Європою

Рішення Великобританії покинути ЄС – припускаючи, що це таки трапиться – збігається з фундаментальними геостратегічними зсувами, що матимуть серйозні наслідки для європейського майбутнього. Роль Німеччини стане критичною у формуванні відповіді блоку на ці трансформації. Втім, не можна стверджувати, що Берлін забезпечить лідерство, необхідне для взаємодії з цими змінами.

Зміни ідуть в трьох напрямках. По-перше, зношуються трансатлантичні відносини.

Легко винуватити президента США Дональда Трампа у підриві спеціального безпекового пакту, що робив Європу сильною, демократичною і процвітаючою з часів 1945-го. Та навіть до того, коли Трамп увійшов до Білого дому, європейців критикували за те, що вони не беруть на себе більше відповідальності в рамках НАТО. Вони приймали американські безпекові гарантії як належне.

І йдеться не лише про потребу європейських союзників витрачати на оборону більше. Йдеться про те, як прийти до згоди наприкінці ери, що тривала після 1945 року. Багатосторонні інституції, які побудували американці – де знову ж таки Захід встановлював глобальні норми та стандарти – потребують радикальної перебудови. Просто задумайтесь про параліч Ради Безпеки ООН чи Світової організації торгівлі. Жоден із них не в змозі впоратись зі зростаючою роллю Китаю чи руйнівною зовнішньою політикою Росії в Європі та на Близькому Сході.

Адміністрація Трампа все більше зосереджується на зростаючій конкуренції Китаю в політичній та безпековій сферах. Але замість того, щоб намагатись переглянути американські відносини з Європою, Трамп розгорнув торговельну війну з ЄС, будь вона навколо експорту німецьких машин до США чи субсидій для Airbus. І це аж ніяк не підсилює спільну західну відповідь Пекіну.

Деякі європейські лідери вважають, що відповісти Трампу можна було б просуванням ЄС назустріч «стратегічній автономії» – і ці амбіції такі ж нереалістичні, як і здатність Європи формулювати серйозну зовнішню та безпекову політику. Якраз Brexit і показав, чому заклики до стратегічної автономії зводяться до наївної реакції на зміни, що відбуваються в американській зовнішній та безпековій політиці. І все через те, що Німеччина продовжує противитись дати Європі той вид лідерства, якого нині потребує ЄС.

І ось другий зсув, що відбувається в Європі: зношення франко-німецьких відносин, якими правоцентристська коаліція канцлера Ангели Меркель по суті нехтує. Ці відносини були двигуном європейської інтеграції. Тим, на чому наполягав Еммануель Макрон – особливо на економічних і політичних фронтах – відтоді як став президентом Франції два роки тому.

Навіть якщо його погляди є анафемою для Меркель (яка боїться, що більша інтеграція насправді призведе до різних швидкостей всередині цього блоку), вона могла би запропонувати кілька своїх ідей щодо майбутнього Європи. Відповідь обраної Меркель наступниці – Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка нині є лідером Християнських демократів – на пропозиції Макрона була поверхневою та навіть образливою. Як канцлер, Меркель мала би відповісти на це.

Слабкість франко-німецьких відносин може неабияк подобатись деяким іншим європейських урядам, включаючи Польщу і також деякі країни Північної Європи. Їм вбачається, що Brexit дає Берліну та Парижу більше впливу всередині ЄС за рахунок менших країн.

Та якщо Берлін і Париж не збираються працювати разом, щоб дати ЄС той напрямок, якого він потребує, аби протистояти геостратегічним зсувам на глобальному рівні, а також починати заповнювати небезпечні прогалини в європейській безпековій та оборонній політиці, тоді які країни виступлять наперед? ЄС слабший у результаті того, що Берлін і Париж відступають. І нинішнє дрейфування у франко-німецьких відносинах грає якраз на користь Росії та Китаю.

Третій зсув полягає у тому виснажливому впливі, який здійснює Brexit на Європу. За останні два роки це питання поглинуло увагу лідерів блоку. І нічого не зміниться у найближчі тижні чи місяці. Більше того, ЄС буде весь у виборах до Європейського парламенту і політичній грі, що виникне після їх результатів, коли справа дійде до обрання нових лідерів для своїх інституцій.

Безсумнівно, це стане чудовою можливістю обрати сильних людей, які би очолили головні посади блоку. Та у Німеччині – а також інших країнах-членах – наростає тренд назустріч захисту національних інтересів замість посилення ролі Європейської комісії та формування реалістичної, послідовної зовнішньої політики, що не передвіщає нічого хорошого для тих, хто прагне бачити міцних і надійних лідерів для інституцій у Брюсселі.

Коротше кажучи, всі ці зсуви – частково результат діяльності самого ЄС. І обвинувачувати в європейських бідах Brexit чи Трампа – все одно що перекладати вину.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джуді Демпсі на Carnegie Europe. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени