З Борисом Нємцовим ми познайомились наприкінці 90-х. Ще ближче взнав його під час виборів в Україні 2002 року, потім 2004-го. Далі Нємцов став радником президента Ющенка. 

Мені дуже імпонував швидкий розум цього політика, його сміливість. Ця людина ніколи не вписувалась в картину російського істеблішменту. Надто відкритий, надто європейський. 

Казав йому часто: будь обережний, бо Росія – це не Україна, кажи тут, що хочеш, а там так не можна. Саме своєю європейскістю він особисто допікав Путіна.

Натомість російському суспільству здебільшого було байдуже до того, що казав Нємцов. Вони просто не чули і не розуміли того, що він намагався їм донести. 

Очевидно, що всі знають замовників вбивства Нємцова.

 Очевидно, що всі «ниточки» ведуть у Кремль. Очевидно, що справу ніколи не буде розкрито. Сьогоднішній Росії відповідь не потрібна.

Росію цікавить тільки одна річ – повернути території, які були при Петрі I, Леніні, Сталіні. Нємцов для такої Росії був іншородним тілом. Саме нинішня Росія вбила його рівно чотири року тому. 

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени