Суспільство. Початок
«Доросла нація» виростає із здорових «внутрішніх дітей» дорослих
У різних напрямках психології називають різний час «комплектації» нашого психотипу. Зазвичай я кажу, що дитина до 7 років вже сформована, до 14 років все ще можливо змінити, а після 14 років (протягом всього життя) зміни можливі лише під впливом обставин або завдяки психотерапії. До 14 років відбувається «укорінення» у тому досвіді, який ми засвоїли і закріпили до цього віку. Що після цього залишиться, те і стане нашими спогадами, реакціями, нашою ідентичністю. А потім нас змінюють кризи, трагедії, усвідомлений внесок у себе, психотерапія, зустрічі, від яких ми міцніємо, усвідомлюємо мотиви наших вчинків.
Ось екскурс у вікову психологію — а насправді, у причини своїх дорослих вчинків і виборів.
Від народження до 2 років: самооцінка формується завдяки відношенню до тілесності, до відгуку на потреби дитини, не лише фізичні, навіть більше емоційні. Чи буде дитина (дорослий) вірити, що його/її потреби можуть задовольнитися, тож має сенс про них заявляти, чи буде всього домагатися криком (силою, агресією), чи відмовиться взагалі від права на потреби — починає формуватися у цьому віці.
Базове відчуття безпеки-небезпеки світу, оптимізм-песимізм, «базовий рівень щастя» формуються тут же завдяки присутності і турботі дорослих. Якщо потреби дитини не були «покриті», доросла «дитина» так і живе з відчуттям «голоду», із суб'єктивним відчуттям «мені не вистачає», «всі мені винні».
Відчуття «я гідний любові і близькості, я хороший, мій світ гарний, мені не потрібно заслуговувати близькість обхідними шляхами, підміняти любов лайками, досягненнями, рейтингами» виростає з формування здорової прихильності. Порушення прихильності — передумова для залежностей, у тому числі від влади. Тут же знаходяться ядро перфекціонізму і потреба виграти за будь-яку ціну, щоб «залишитися в стосунках», «у справі».
2−4 роки: Дитина говорить про себе «Я». «Криза трьох років» — це час позначення меж та появи слів «ні», «моє». Уміння сказати «ні», коли це важливо, закладається саме зараз. Толерантність до корупції формується у пісочниці, коли дитина віддає свої іграшки, щоб з нею дружили або щоб не образили. Якщо дитину вчили грати разом, ділитися за бажанням або ж не віддавати своє, це виросте у можливість не тільки відстояти своє, а й розділити думку іншого без шкоди власній самооцінці. У цьому віці закладається й гідне прийняття відмови, незгоди.
Це вік «влади і контролю». Тут кореняться причини неможливості зупинитися в накопиченні у дорослих — неможливості відчути, скільки ж для мене досить.
З позиції дорослого «ти хочеш виграти, я теж хочу виграти, давай домовлятися, як ми можемо виграти обидва» у дитини формується стратегія win-win. А з уважності до почуттів виростає емпатія.
Це вік, коли формується ціннісний рівень в житті дитини — те, що ми назвемо Совістю. Спочатку дитина робить «добре», щоб уникнути покарання, потім — дотримуючись правил, і лише згодом це стає власним «ціннісним стрижнем», якщо перед очима є подібний приклад.
А ще формується рамка «Я — моє», це те, на що я можу вплинути. Особиста сила пов’язана з відповідальністю. Сила цього віку у самодетермінації — можливості самому бути джерелом своїх дій, у потребі в свободі, «звичці бути вільним». А ще це вік формування локусу контролю. Чи будуть всі навколо винні, чи буду я відчувати себе бідолашним, чи буду вчитися брати відповідальність за свої дії.
Одна з ознак кризи 3 років (а також підліткової і кризи середнього віку) — знецінення. Дитина спочатку ідеалізує батьків, потім від них відділяється, зменшуючи їхню важливість. А потім, на закінчення підліткового віку, навчається бачити їх реальними, з їхніми плюсами і мінусами. Якщо ми не пройшли всі три етапи з нашими батьками, то так і продовжимо цей неусвідомлений рух від ідеалізації до знецінення, але вже стосовно всіх значущих персон, на які проектуємо образ батьків.
Це тільки початок, а попереду ж іще етап міжособистісного розвитку, криза 6 років, підліткова криза…
«Доросла нація» виростає із здорових «внутрішніх дітей» дорослих.
Всі теми, описані вище, загострюються під час кризи ідентифікації, кризи середнього віку — нашої внутрішньої «революції гідності».
Для розвитку не буває ідеальних умов. Ідеальне життя так само шкідливе, як і життя в хронічній травматизації. Багато хто говорить: «У наш час не було психологів, і ми ж виросли й стали успішними». Так, але якою ціною? І чи щасливі ми?
А якби виросло покоління, якому не доводилося б витрачати сили і час на психотерапію і боротьбу з минулим, і всі могли б реалізовувати свій потенціал і посилювати потенціал країни?
О так, я мрію про особисту терапію не тільки для всіх, хто близький до дітей (вчителів, лікарів), але й для всіх, хто йде в політику, — як мінімум, для усвідомлення своїх мотивів.
«Українські основи» — спільний проєкт провідних українських інтелектуалів та НВ, в рамках якого письменники, філософи, журналісти, вчені, громадські активісти розмірковують про засади української політичної нації, держави і суспільства. Всі тексти шукайте тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
