Про висловлювання (погрози) Дмитра Козака на адресу України, які багатьох якщо не злякали, то сильно напружили. Що потрібно мати на увазі? Навіть у Росії, інші офіційні особи (навіть Патрушев) висловлюються в цьому контексті стриманіше. Про що це говорить?

Про те, що Козак прикриває свою дупу (пробачте непарламентський сленг, але в цьому випадку він доречний). Повний провал у переговорному процесі щодо Донбасу — це його зона відповідальності. Вони ж у Кремлі думали, що переграють цього «слабака» Зеленського за дві секунди. Не вийшло. Президент Зеленський несподівано виявився непоступливим і міцнішим горішком, ніж припускали в Кремлі. Після цього й почалася істерика й військове напруження на Донбасі. Тому справа не тільки в образах Путіна за Медведчука (цей фактор хоча і присутній, але його сильно перебільшують), але ще і в емоціях, і в інтересах самого Козака.

Стосовно військової концентрації росіян біля наших кордонів на сході і в Криму. Тут працює цікавий і відомий психологічний феномен. Самі кремлівські пропагандисти придумали страшилку про нібито підготовку наступу українських військ на Донбасі. І самі в неї повірили. Або вирішили посилити цю пропагандистську туфту відеокартинкою. Але по Україні такої картинки не було (і не могло бути). Тому вирішили показати своїх, включно з танками, бронетехнікою і піснями «Любе» на українських кордонах. І сильно налякали цим Європу (мені здається, що значно сильніше, ніж нас).

Ну а тепер головне питання: будуть чи не будуть росіяни наступати на нас під російським прапором?

З погляду раціональних інтересів Путіна, який п’ять років вибудовував специфічний «діалог» із Заходом, грав на протиріччях між американцями та європейцями, і всередині ЄС, будував «північні потоки», це означає всі свої «напрацювання» спустити в унітаз, та ще й отримати нові санкції проти Росії. Тому полякати можна, але краще не йти на провокування нової кризи на Донбасі і в стосунках з Україною.

Однак, як показав 2014 рік, не завжди росіяни діють раціонально. Неадекватна оцінка ситуації в Україні (а це для Кремля і московських «аналітиків» дуже характерно) можуть і підштовхнути до військової авантюри. Мовляв, політично змінити ситуацію в Україні не вдалося, змінимо її військовим шляхом. Більш м’який варіант цього сценарію — вторгнення, але під прапором сепаратистів (як у 2014 році і на початку 2015 г.), щоб нав’язати нову мирну угоду (умовний «Мінськ-3») в інтересах Росії. Думаю, та ситуація не повториться (боєздатність українських військ вище, ніж в 2014—2015 рр.), але ілюзії стосовно бліцкригу в Україні в Москві можуть бути присутніми.

Читайте також:

Юрій Бутусов

Скільки батальйонів у Путіна? Сценарій російського вторгнення в Україну

Ось така дилема, яку Кремль сам створив для себе. Або полякати Захід й Україну, але війну не починати, або військова авантюра з ризиками нової системної кризи у відносинах із Заходом й Україною (нові санкції проти Росії й нова «холодна війна»).

Перший сценарій видається значно ймовірнішим за другий. Але ризики військової авантюри Росії проти України, на жаль, також є, і їх треба враховувати.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ