Вони ніколи не йдуть лінійною стратегією — росіяни завжди мислять адаптивними стратегіями. Тобто у них спочатку є кілька опцій, потім вони оцінюють ситуацію і змінюють власну позицію, виходячи з неї. У них незмінні лише стратегічні цілі, а решта у них все змінюється, причому дуже швидко.

Тому вони накопичують дуже суттєві сили та засоби: на кордоні, включаючи Крим, 127 тис. російських вояків. Це фактично не змінюється з квітня. Але відмінність зараз у тому, що вони суттєво посилюються, якщо піти далі від кордону — 100, 200, 300, 400 км. Тому, в принципі, триває підготовка до чогось, що може бути масштабною військовою операцією.

Чи підуть вони на це, чи не підуть? Насамперед вони зважатимуть на реакцію: якщо нею буде посилення України, надходитиме ще більше озброєння через кордон (як зараз — щокілька днів прибуває літак), люди візьмуть і почнуть готуватися до оборони, розгорнеться територіальна оборона, збройні сили не втрачатимуть голову, то московити не вдадуться до повномасштабного наступу. Якщо росіяни, звісно, не втратили раціонального способу мислення — на це завжди залишається якийсь відсоток. Але в цьому випадку вони розумітимуть, що вже не прийдуть сюди зненацька, адже українці вже готуються, розуміють ситуацію, психологічно виношують цю думку, причому нормально, без жодної паніки.

Росіяни завжди мислять адаптивними стратегіями

Дехто, звісно, панікуватиме, але це не проблема — тут питання не в тім, щоб взагалі ніхто не панікував, а в тому, щоб критична маса населення підходила до цього виважено і спокійно готувалася. Нам не потрібно, щоб це робило все населення, але потрібно, щоб це була значна кількість — тоді росіяни зрозуміють, що на них чекає або абсолютний програш, або важка, брудна і абсолютно непередбачувана кампанія. І в цьому випадку, звісно, вони не підуть у наступ.

Те, що РФ зараз проводитиме навчання і стягуватиме техніку в Білорусь — це загроза. Білорусь — це проблема. Вони можуть посилювати її і можуть там залишитися після навчань, наблизитися до наших кордонів. Їхнє перебування в Білорусі суттєво підвищує ризики. Коли 20 лютого закінчаться навчання, для нас це буде точкою випробування. Це один із критичних моментів.

Існують також варіанти гібридних небезпек. Росіяни робитимуть усе там, де вони зможуть уникнути відповідальності. Вони прямуватимуть тим шляхом, де можуть завдати шкоди, але при цьому казатимуть, що це не вони. До речі, Білорусь є проблемою ще й тому, що вона є ідеальною маріонеткою. Вона робитиме фактично все, що їй накаже Кремль. До того ж — це незалежна суверенна держава, і Москва за Білорусь не несе відповідальності. Тож із Білорусі ми можемо отримувати неприємні сюрпризи.

Читайте також:

Лев Гудков

Як росіяни ставляться до України, Путіна та війни

Що вони ще можуть вчинити? Насамперед переривання роботи критичної інфраструктури, тобто напади на державні установи, підрив роботи зв’язку, Інтернету тощо. Далі те, що називається спецопераціями — це диверсійні операції на території України, теракти, які можуть порушувати роботу критичної інфраструктури. Усе це лише для психологічного тиску. Але тут ключова історія в тому, що вони дивитимуться на нашу реакцію. Якщо росіяни побачать, що українці втрачають голову, починають панікувати, чинять якісь емоційні, неконтрольовані, некоординовані рухи, тоді вони посилюватимуть цей тиск і далі розгойдуватимуть ситуацію. Імовірність агресії підвищуватиметься саме через таку реакцію.

Що більше Україна панікуватиме, то більше шансів на агресію — і навпаки. Якщо росіяни споглядатимуть спокійну підготовку, люди стримують емоції, що все нормально — працюють; розуміють, що це криза, через яку ми маємо пройти; то вони усвідомлюватимуть, що тут вони не матимуть жодних шансів, і криза буде вже в іншому напрямку. Проте вони намагатимуться й надалі розкручувати цю історію.

Повну версію інтерв'ю НВ з ексміністром оборони Андрієм Загороднюком читайте тут

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ