Щорічне послання президента Росії Федеральним зборам цьогоріч ніби обійшлося без гучних сенсацій: ні обнулення президентських термінів і раптової зміни Конституції, ні мультфільмів про новітню російську зброю масового ураження, ні заяв про нову війну з Україною або аншлюс Білорусі (на другий варіант ставили багато спостерігачів). Проте вперше Володимир Путін із таким рівнем відвертості означив суть мови, якою Росія має намір розмовляти зі світовою спільнотою. Це мова постійної загрози великої війни, підставу для якої Москва визначить сама, до того ж тоді, коли захоче.

Намір зустрітися з президентом США Джо Байденом після його несподіваного телефонного дзвінка з пропозицією провести саміт «у найближчі місяці у третій країні», бажання знову відчути себе «президентом великої держави, яка вершить долі світу», безсумнівно, стримували Путіна від надмірно різких зовнішньополітичних демаршів. Проте недвозначний сигнал світу, передусім західному, а також своїм найближчим географічним сусідам Росія послала.