На загальному огляді виявилося широке коло спірних питань.

По-перше, найбільше нарощування військової потужності Росії з 2014 року підкреслило її здатність мобілізувати значні сили на кордоні Європи. Це викликало глибоку стурбованість і вибух дипломатичної активності в Європейському союзі і НАТО.

По-друге, викриття того, що російські розвідники несуть відповідальність за вибухи на чеському складі зброї в 2014 році, знову привернуло увагу до російського шпигунства і підривної діяльності. А той факт, що двоє з оперативників пізніше здійснили отруєння нервово-паралітичною речовиною в Солсбері 2018 року, лише посилив занепокоєння. У відповідь кілька держав-членів ЄС вислали російських офіцерів розвідки.

По-третє, становище в галузі прав людини в Росії погіршилося. Заарештований лідер опозиції Олексій Навальний, чий стан здоров’я західні лідери обговорювали з президентом Володимиром Путіним, оголосив голодування. Він закінчив його через 24 дні, коли був близький до смерті. Влада оголосила поза законом Фонд боротьби з корупцією, який Навальний створив за попереднє десятиліття, оголосивши його екстремістською організацією.

По-четверте, ФСБ стверджувала, що запобігла підтримуваному Заходом замаху на життя президента Білорусі Олександра Лукашенка (хоча, як не дивно, це нібито було сплановано неназваними «опозиційно налаштованими генералами»).

Відносини нині є найбільш напруженими і повними недовіри за чотири десятиліття. Росія і США відкликали своїх послів — США після сильного тиску з боку Росії. Незважаючи на ці труднощі, президент Джо Байден запросив свого російського колегу на двосторонній саміт. Путін також взяв участь в ініційованому Байденом кліматичному саміті 22 квітня, який відбувся в розпал стурбованості щодо нарощування військової потужності Росії.

Небажаний прояв західноє єдності

З цього інтенсивного періоду можна дістати три уроки.

По-перше, Путін втратив більше, ніж він отримав від нарощування військової потужності. Незважаючи на те, що Росія накопичила досвід у справі мобілізації і може зміцнити свої позиції, зберігаючи озброєння на місцях, вона зіткнулася з дипломатичними труднощами. Взагалі, Захід відреагував на це випробування своєї рішучості, продемонструвавши силу, а не слабкість і розкол. Ця перша майже доконана криза cтала досвідом, що істотно вплинув на адміністрацію Байдена. Хоч і мало хто очікував поліпшення відносин з Росією, тепер будь-які аргументи на користь цього є як ніколи слабкими. І хоча дехто стверджує, що військова ескалація Росії оголила вразливість України (незважаючи на непохитну позицію президента Володимира Зеленського), з іншого боку, виявилося, що США чутливі до загрози і враховують її, плануючи свої дії.

Європа також зміцнила свою рішучість, незважаючи на кампанію російського тиску. Після початкової спільної заяви Ангели Меркель і Еммануеля Макрона, яка закликає як Україну, так і Росію до деескалації конфлікту, персональні посили стали жорсткішими. Зокрема, 8 квітня Меркель поговорила з Путіним і закликала його відвести російські війська. У найрізкішій промові про Росію, яку будь-коли виголосив Верховний представник ЄС, 28 квітня Жозеп Борелль засудив низку дій Росії, зокрема провокативні щодо України. Росія «навмисно поглиблювала конфронтацію» і «схоже, вирішила діяти як противник». ЄС «має бути готовим до довгого важкого періоду в наших відносинах». Крім короткої згадки питання зміни клімату, не було ані натяку на співпрацю, не кажучи вже про компроміс.

Читайте також:

Віталій Портников

Російська «державна таємниця». Що Путін пропонує Зеленському

Дії Росії також завдали шкоди її нестабільним відносинам з Туреччиною. 10 квітня президент Реджеп Таїп Ердоган підтвердив підтримку територіальної цілісності України під час візиту Зеленського. Відразу ж після цього Росія призупинила більшість авіарейсів до Туреччини, що, як і очікувалося, завдало удару по її економіці, відрізавши доходи від туризму. Востаннє це трапилося в 2015 році після того, як Туреччина збила російський винищувач.

Другий урок — розгортання суперництва між місцевими російськими військовими і світовою фінансовою перевагою США. 15 квітня США ввели нові санкції щодо російських фізичних і юридичних осіб і суверенного боргу в відповідь на російський кіберзлам SolarWinds і втручання у вибори 2020 року. Але важливішим було ширше послання, яке свідчило про більш дисциплінований і стратегічний підхід до фінансового державного управління, сфери, де у США величезна перевага. Оголосивши надзвичайний стан у країні у відповідь на неординарну і надзвичайну загрозу з боку Росії, адміністрація Байдена попередила, що тепер вона буде не тільки карати за минулі дії, а й прагнути стримувати їх у майбутньому, погрожуючи суворішими заходами.

По-третє, в той час як пересування сил вже можна легко відстежити за допомогою супутників та інших технологій (хоча Росія не робила жодних зусиль з приховування нарощування сил), оцінка намірів залишається складним завданням. Думки розділилися щодо того, чи було це з боку Росії просте брязкання зброєю або планування ескалації її вторгнення в Україну. Але це помилкова відмінність. Велика (а не просто символічна) сила, що демонструє міць, може використовувати її. А зведений курок може бути натиснуто. Розгортання сил може одночасно слугувати багатьом потенційним цілям, до того ж вибір між ними змінюється залежно від політичних можливостей і обставин.

Наявні ознаки того, що Росія, можливо, до останнього тримала відкритою можливість ескалації сили. Щорічне звернення Путіна до Федеральних зборів 21 квітня анонсувалося як надзвичайно важливе. За два дні до цього Путін скликав нараду для обговорення змісту виступу. Така пізня зустріч відбулася перед цим тільки один раз — у 2020 році, перед тим, як Путін оголосив про головні конституційні зміни і новий уряд. За три дні до цього, 16 квітня, на засіданні Ради Безпеки обговорювалися військові питання з головою Генерального штабу Валерієм Герасимовим, який представив основну доповідь — вперше з грудня 2020 року.

Перед виступом Путіна спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко скликала позачергову сесію палати, щоб обговорити його «швидку реалізацію». Оскільки спеціальні повноваження Ради Федерації включають схвалення змін кордону, застосування військової сили і надзвичайний стан, це викликало спекуляції про те, що Путін закладав ґрунт для рішучого кроку в Україні. У підсумку Путін говорив здебільшого про внутрішню, а не зовнішню політику. Але він зробив зухвале попередження, що реакція Росії на будь-який перетин її червоних ліній буде «асиметричною, швидкою та жорсткою».

Про наміри Путіна знає тільки він сам. Але факти і суперечливі пояснення Росії щодо нарощування чисельності військ передбачають, що Росія, можливо, заклала ґрунт для потенційної ескалації, але згорнула свої амбіції. Високопосадовець США схвалив те, як санкційна стратегія вплинула на результат. Ці напружені і насичені подіями останні тижні роблять російсько-західні відносини більш ворожими, трансатлантичні погляди більш узгодженими, а американську силу фінансового примусу — більш відточеною і помітною. Ніщо з цього Путін не вітатиме.

Переклад НВ

Публікується з дозволу автора. Оригінал на сайті The International Institute for Strategic Studies (IISS)

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ