Речник кремля Дмитро Пєсков звинуватив Київ у зриві переговорів та заявив, що Москва залишається відкритою до діалогу. Мовляв, свого часу російська сторона запропонувала створити робочі групи з політичних, гуманітарних та військових питань, але Україна не відповіла на ініціативу. Вочевидь, мається на увазі стамбульській перемовний трек, на якому Росію представляли люди, що не мали мандату на вирішення конкретних питань.

Пам’ятаєте тодішні новини? Враховуючи зухвалу поведінку представників Кремля під час зустрічі делегацій, можна було констатувати: Москва де-факто зривала перемовний процес у перші хвилини після його початку. За цим сценарієм пройшли три стамбульских раунди — 16 травня, 2 червня та 23 липня цього року. Дипломатичні саміти, влаштовані з подачі Вашингтону, російська делегація перетворила на фарс… Аж раптом, Пєсков пригадує про якісь «робочі групи», які ніхто ніколи всерйоз не сприймав. Що це може означати?

Що це може означати?

По-перше, Дмитро Пєсков, попри всі свої офіційні регалії, не є ані радником, ані дипломатом, ані взагалі впливової особою, яка щось вирішує, пропонує чи ініціює. Його функція суто технічна — транслювати думку свого господаря, тобто Путіна, на широкий загал. По-друге, не варто очікувати, що кремлівські людожери щиро прагнуть миру.

Найімовірніша версія: військово-політичне керівництво країни-окупанта розуміє, що Росії колись знадобиться пауза, щоб зализати рани. Ймовірно, «випадкові фрази» та «роздуми» Пєскова — це процес підготовки перших декорацій для майбутньої вистави.

Вже можна передбачити, що кремлівські драматурги будь-який перебіг війни спробують розписати як «примус Києва до миру». Ця риторика може справити враження хіба що на зазомбовану внутрішню аудиторію і здебільшого на неї й розрахована. Але, можливо, є ще один адресат — президент США, який час від час дивує дипломатичну спільноту висловлюваннями на кшталт «Владімір хоче миру».

Зрозуміло, що кат-окупант миру не хоче. Він керується людиноненависницькою ідеологією, проте є невеличка ймовірність, що в його мотиваційному комплексі присутній інстинкт самозбереження. Якщо це так, то в якийсь час з усіх російських прасок понесеться «войовничо-мирна» риторика.

Пропагандистська машина буде перетворювати волання про перепочинок від своїх скалічених вояк, потріпаного бізнесу та дезорієнтованих соціальних мас на «переможний марш за мир». Можливо, Пєсков вже налаштовує патефон: підбирає платівки, регулює тембр та гучність.

Яким би чином не розгорталися подальші події, нам варто пам’ятати: ніяким «мирним» заявам ворога вірити не можна. Навіть якщо за посередництва США відбудуться перемовини (чи в Будапешті, чи в Стамбулі, чи деінде), це будуть перемовини про те, щоб колись поставити на паузу гарячу фазу. Про тривалий мир можна буде говорити, якщо на руїнах імперії зла з’являться десятки незалежних національних держав. Ми наближаємо цю мить — кожен день нашого протистояння підштовхує імперію до прірви. Історія на нашому боці. Слава Україні!

Оригінал

Текст опубліковано з дозволу автора