Про поточний стан справ

— Наша мати хвора! У неї цироз ніг, сифіліс рук і дефіцит звивин!

— Як ти можеш так говорити?! Це ж наша мати!

— Ось результати аналізів, треба терміново щось робити.

— Не любиш неньку — так і скажи! Ти просто поганий син.

— Я якраз люблю мати. І тому кажу: треба терміново її рятувати!

— Дурниця, вона у відмінній формі.

— Як же, у відмінній! Ось результати: кров, жовч, реакція Вассермана. Заговорюється, думає, що зараз 1945 рік.

— Більше слухай Вассерманів. Ось я її люблю. Подивись, який я зняв ролик про маму, про її героїчну молодість. Клас?

— Клас, так, клас. Але зараз-то вона хворіє.

— Ось що ти за людина! Бачиш тільки погане! Я тобі про те, як вона нас ростила, який був складний час, як вона боролася, а ти про якісь хвороби.

— Вона дуже погано виглядає.

— Як ти можеш так говорити! Матерів не обирають. Я вважаю її найкрасивішою!

— Тобто ти вважаєш за краще не звертати уваги на хвороби?

— Ось заладив: хвороби, хвороби... У всіх хвороби. Це все сусідки по лавці обмовляють із заздрості. Ганна Петрівна давно точить зуби на її сумку з коліщатками.

— У Ганни Петрівни «мерседес». Навіщо їй мамина сумка з коліщатами?!

— Як ти наївний! Чи не наївний, а прикидаєшся? Може, ти хочеш бути в долі, коли сусідки сумку на коліщатках почнуть ділити?

— Що ти несеш?! Яка сумка?! При чому тут взагалі я? Я тобі показую результати аналізів...

— Хто тобі дав? Ганна Петрівна?

— Ні, лікар.

— А лікарю хто дав?

— Лікарю ніхто не дав, він лікар, він взяв аналізи і написав результати. Почитай, тут жах.

— А ти думаєш, Ганна Петрівна нічим не хворіє? У неї нежить, між іншим!

— Нежить? Я тобі про цироз та сифіліс, а ти мені — нежить!

— Нежить що, не хвороба?

— Хвороба, звичайно, але...

— Ось! Все інше — демагогія! Хвороба підніме з колін імунітет. Хвороба — це нові можливості.

— Якщо лікувати. А ти замість того, щоб купити ліки, всю мамину пенсію витратив на ролик про її героїчне минуле.

— Зате вся лавка їй заздрила!

— Чому заздрити? Вона вже місяць не виходить з дому. У неї викривлення очей, заворот вух і перелом мозку. Вона може померти!

— Ну сам подумай, якщо досі не померла, значить, справляється. Логічно? Цироз і сифіліс — це просто наша сімейна традиція.

— Ні, нелогічно. Ось Галина Іванівна тут померла, хоча теж до цього не вмирала. Боліла, хворіла і — померла.

— Але вона не була такою героїчною жінкою. Це по-перше. По-друге, у неї не було таких синів, як ми. Особливо я. Ти — не знаю, ти весь час про маму гидоту говориш. Я, до речі, не впевнений, що ти мій брат і її син. І не схожий навіть. На Ганну Петрівну ось схожий.

Повну версію колонки Олександра Малєнкова читайте на сайті Maximonline.ru