Квартал «чорних лебедів». Юлія Мостова — про те, хто такий Зеленський і як він пов’язаний з Коломойським

За час, який сплив з моменту оголошення результатів, Володимир Зеленський устиг: наплювати жованими папірцями провокаційних заяв у Путіна; відмовити адвокату Трампа — Рудольфу Джуліані — в готовності бути сліпим знаряддям у боротьбі за перемогу на майбутніх президентських виборах; відмовити Курту Волкеру в спробах коригувати кадрові рішення в Адміністрації президента України; розпустити парламент; опустити уряд; дати зрозуміти журналістам і всьому політичному класу, що вони — ніхто, і що президент має намір розмовляти не з планктоном, а з людським морем. Без посередників.

Таким чином новий очільник нашої держави мітить територію і вибудовує своє уявлення про суб'єктність держави, вивішуючи червоні прапорці на кордонах втручання зовні, а також робить заявку на захоплення контрольного пакета влади всередині країни. Щаслива людина, наділена владою, окрилена можливостями та ще не відчула тягаря відповідальності та полону обмежень. Розвернися, плече та розмахнись рука…

Неофіт поки ще не усвідомив повною мірою ні ступеня своєї непідготовленості до посади, ні аксіоми «Чим вища посада у владі, тим менша амплітуда коливань». Непродумане ворушіння вгорі може маятником розірвати низи на дрантя. Усвідомлення цього — не шлагбаум для змін, а необхідна умова успішного їх проведення.

У Володимира Зеленського — наполеонівські амбіції. У цьому немає нічого поганого, якщо вони підкріплені широтою наполеонівського кругозору, здатністю до стратегування та ресурсами. Чи бодай баченням того, як ці умови забезпечити. Ось про це й поговоримо.

Але спочатку кілька слів про самого Зеленського. Дивлячись на нового хазяїна Банкової, одні бачать Голобородька, інші — Коломойського, дехто навіть Авакова, але не Зеленського. А він є. На публічному аверсі цієї людини — тепло сімейних і людських цінностей, турбота про простих людей, дотепність народного месника. На реверсі — холод сталі рішень під гаслом: «Нічого особистого» і богемне хамство, що принижує людську гідність. При цьому Володимир Зеленський не прийшов у владу, щоб стати багатшим за Ахметова, як позавчорашній його попередник, чи просто стати багатшими за всіх, як учорашній. Він справді хоче змінити країну. Причому різко, швидко, не гребуючи методами.

«Угу, змінити під патронатом Коломойського…» — скептично зауважать багато хто. Непроста тема. Зеленський — не маріонетка Коломойського. Для того щоб нею бути, треба впійматися в сіті. На крадіжці бюджетних грошей чи бути чиновником «на абонементі», який надає послуги олігархові. У Зеленського немає компроматної залежності від Коломойського. І бізнес-залежності немає — продукти «95 кварталу» можуть виходити на будь-якому каналі.

Але є залежність психологічна. Шість років партнерства на одному каналі. Людські стосунки з тим, хто прочитав книжок більше, ніж деякі парламентські фракції, зрозуміло цинічний у бізнесі і, коли хоче, чарівливий у стосунках. Вплив Коломойського безсумнівно буде прокльовуватися в політиці і кадрах Зеленського, але далеко не в тому масштабі, якого очікували.

Ось лише кілька прикладів, коли Зеленський зміг сказати «ні»:

 — Ігор Коломойський був проти дострокових парламентських виборів без зміни закону про їх проведення;

 — Ігор Коломойський хотів зберегти посади за Юрієм Луценком і Олександром Турчиновим;

 — Ігор Коломойський бачив чималий загін своїх кандидатів у депутати під прапором «Слуги народу» — на мажоритарних округах і в списку.

Гучний скандал, який вибухнув цього тижня, був викликаний результатом перевірки чорнових списків СН на предмет зв’язку кандидатів зі структурами, афілійованими з групою «Приват». Перевірку, до речі, проводили працівники СБУ. У результаті всі, в кого знайшли зв’язок, з переліку потенційних кандидатів Зеленським були викреслені як «зашкварні»… До з'їзду ще є час. І «Слузі народу» так само на виборах потрібні «Плюси». Але поки що так…

Андрій Богдан, юридично спірно призначений на пост глави Адміністрації президента, не є «смотрящим» Коломойського. Ну хіба що трохи наглядаючим.

По-перше, у Богдана й Зеленського є своя історія стосунків. Вона давня, автономна й досить довірлива, що вкрай важливо для новообраного президента. По-друге, пам’ятаєте, у президента Єльцина був прес-секретар Костіков, якого називали перекладачем з п’яної на російську? Отож для Зеленського Богдан не «смотрящий», а перекладач із кулуарної на неофітську. Оскільки в Адміністрації Зеленський оточив себе домашніми капцями з тумбочки минулого життя, Андрій Богдан виявився єдиним вокулуареним персонажем, обізнаним із правилами навігації у держбюрократії та рифами реальних інтересів основних політичних гравців. Правда, лоцман з нього такий собі. Бо з рифами він обізнаний, але чхати на них хотів…

Утім, як і на правила. І звідси — по-третє: Богдан — президентський блок живлення рішучістю, безцеремонністю і шапкозакидацтвом. Чи стане дуже підприємливий юрист і успішний бізнесмен блоком живлення президента, як багато хто припускає, — питання. Але джерелом проблем — уже став. (…)

За ідеєю, у балансі президентського оточення таку роль має виконувати перший помічник, місце якого посів Сергій Шефір, давній партнер і соратник президента по «95 кварталу». Але поки що найдоросліший призначенець Зеленського, швидше, готовий до ролі ребе, який дає мудрі життєві, але не політично змістовні поради. (…)

Загалом, призначення Зеленського і, насамперед в АП свідчать про те, що у президента проблеми з делегуванням довіри. Не функцій, не рішень, як це було у Порошенка, а саме довіри. (…)

Президент — це людина, котра за день приймає сотні рішень. Знати все глибоко і досконало не може ніхто. Але рішення за президентом, а не за тими, на кого він запитально дивиться в очікуванні рекомендованої відповіді, довіряючи її формулювання людям тільки тому, що колись із ними з'їв пару унцій солі. Зовнішня політика, обороноздатність, енергетика, регіони, кадрова політика, взаємодія з іншими органами влади, бюджет, МВФ, НБУ… Кожна з цих тем — мінне поле. І жодного компетентного сапера.

Ситуація ускладнюється тим, що Володимир Зеленський у більшості питань не готовий до особистої експертизи. У його голові немає напрацьованих шкал оцінки тих чи інших пропозицій. Напрацювання таких шкал не було метою його попереднього життя. У своїй справі він професійно міцний. У новонабутій — уразливий і некомпетентний. (…)

Поки впевненість, що емоція здатна замінити компетентність, у президенті сильна так само, як і впевненість у тому, що нове покоління тотально має замінити всіх попередників. Для Зеленського зміна поколінь і є вичерпною відповіддю на питання про стратегію змін.

Рецепт простий. У результаті парламентських виборів президент і його команда планують зацементуватися на всіх гілках влади: більшість у Раді і свій, сформований більшістю, уряд. Розставити нових людей на чолі переліку свіжовивчених державних органів — і справу зроблено! Випускники Гарварду, Кембриджу, і «кривоносі» оксфордівці встануть біля керм міністерств, комітетів, служб… і виявлять, що кермувати нічим. Державні механізми розвалені, керованість втрачена, компетентність нижче плінтуса. Майже скрізь корупційні піраміди імітують існування функціональних. (…)

Зіткнувшись з реальністю і усвідомленням повної відповідальності, Зеленський зрозуміє, що відеозверненнями і вдалими фразами від авторського цеху ситуацію не виправити. Кадровий склад може полиняти вже до зими. Бо доведеться приймати і реалізовувати безліч важливих, інколи — доленосних для країни, рішень.

Відносини з Росією. Кидатися хльосткими заявами із закликом до країн СНД повторити досвід України, яка проголосувала за несистемну людину, — можна. Тільки треба пам’ятати дві речі.

По-перше, опозиції цих країн уже окрилялися українськими Майданами, а потім прибивалися до землі їхніми економічними й корупційними наслідками, які сусідні авторитарні лідери демонстрували в телевізорі своїм співгромадянам. По-друге, для зухвальства треба мати за собою об'єднану країну (а 73% тих, хто проголосував проти Порошенка — це ще далеко не об'єднання суспільства); треба мати розвинений середній клас, який слугує гарантом економічної стабільності, людської гідності, демократії, а не охлократії; і потрібен, певна річ, держбюджет, у якому ніде миші повіситися (…)

Путін не спішить закривати тему війни на Донбасі. Навіщо? Він же ж ще не отримав бажаного — ручну Україну. Зате російський бізнес квапиться вийти з пропозиціями до нової української влади в обхід обридлого пляшкового горлечка Медведчука. Вже зараз Київ, Відень і Варшава наповнені переговірниками, які обіцяють золоті гори за нові схеми в поставках газу, вугілля, нафти з Росії в Україну. Пряничні лотки на тлі кремлівської виставки батогів. У цьому всьому новому президенту ще належить розібратися. І «невкорінений» підхід Бориса Шефіра «тільки бізнес» — у відносинах з РФ ніяк не підходить. (…)

Володимир Зеленський узяв на себе колосальну відповідальність, наважившись претендувати на пост капітана України в такий час і в такому її стані. Поки він зовсім нетвердо стоїть на палубі, зате в такій короні, яка дряпає ступні Бога. Амбіції — це вже щось. Але для початку — найміть коректора на сайт президента, гаразд? (…)

Повну версію читайте на Dt.ua