Я проти стигматизації держслужбовців
Замість клеймити держслужбовців, нам необхідно визнати важливість ролі державних службовців і робити кроки для створення сильної, професійної та меритократичної системи управління
За економічними переконаннями мене можна віднести до інституціоналістів. Я розумію і ціню інституції, принципи їхньої побудови та роль в стійкому економічному зростанні. Вони дуже важливі, особливо в державній системі. Але в цих інституціях поки що працюють люди, а не роботи. Тому люди також важливі, і важливість лідерства ніхто не відміняв, як це не дивно може виглядати для багатьох моїх читачів та коментаторів, які не люблять держслужбовців.
Я колись казав, що, починаючи з 2014 року ми кожного року втрачали шанс найняти на держслужбу багато найкращих професіоналів з приватного сектору, громадянського суспільства або навіть з-за кордону. Ми наймали мало найкращих. Замість того — просто «гарних, хороших» людей. Різниця між найкращими та гарними: 10 до 1.
Так, нам потрібна меритократія — система призначення або найму на посади на основі заслуг та кваліфікації, а не за політичними, родинними чи іншими непрофесійними критеріями. В теорії меритократична система допомагає забезпечити, що на посади в державній службі потрапляють найкращі спеціалісти з необхідними навичками і знаннями. Це сприяє більшій якості виконання державних функцій та прийняттю більш інформованих рішень.
Меритократія допомагає зменшити корупційні ризики, оскільки призначення на посади не базується на чиємусь впливі чи покровительстві. Вона також сприяє рівному доступу до державних посад для всіх громадян, незалежно від їхнього походження, статусу чи зв’язків. Це робить державну службу більш прозорою перед суспільством та сприяє більшій справедливості.
Неможливо вимагати від людини ухвалювати рішення на мільярди, а платити тисячі
Але стигматизація, яка зараз йде проти держслужбовців, не є корисною — вона несе із собою низку негативних наслідків та ризиків для економіки та суспільства в цілому. Вона фактично унеможливлює меритократію — найкращі просто ніколи не прийдуть на держслужбу.
Україна все ще дуже зарегульована країна, але поки не зробили дерегуляцію і країну повністю не діджиталізували, нам треба буде спиратися на людей, які працюють на держслужбі. Як і Світлана Панаіотіді, я би закликав припинити таврування всіх службовців як злодіїв і погоджуюсь з Дмитром Романовичем та Максом Нефьодовим, що насправді на державу працює багато непоганих людей. Вони і так вже виснажені. Багато з них вже вигоріли (burnt out). Якщо вони відчують низьку цінність своєї роботи та суспільний стигмат, це може спонукати їх до відходу з державної служби. Втрата досвіду та знань може призвести до ще меншої керованості в економіці. Під час війни це просто небезпечно.
Стигматизація зменшує привабливість роботи на державу. Не дивуйтесь потім, що пошук розумних та обізнаних найкращих професіоналів стане дуже важким, а держслужба стане менш привабливою і для молодих талантів.
Повірте мені: державна служба — це про ухвалення досить важливих рішень, особливо на рівні керівних позицій в міністерствах та ЦОВВ. Багато людей там і так уникають ухвалення відповідальних рішень. Чим більше вони будуть стикатися із стигматизацією, тим більше будуть боятися ухвалювати важливі рішення та ризикувати своєю кар'єрою.
Упереджене ставлення до державних службовців може також призвести до збільшення обсягу бюрократії та надмірних адміністративних процедур. Це може затягнути процеси ухвалення рішень і призвести до затримок у вирішенні важливих суспільних та економічних проблем та сповільнити економіку. Це є проблемою, особливо під час війни.
Україна — країна представницької демократії: у нас діє система, при якій громадяни вибирають представників, які ухвалюють рішення від їхнього імені та відображають їхні інтереси в законодавчому процесі та процесі управління державою.
Стигмат може призвести до ще більшого зниження довіри громадян до влади та державних інституцій. Це може ускладнити впровадження подальших реформ та політичних рішень, які нам буде дуже потрібно ухвалювати під час нашого шляху до ЄС. Попереду дуже непрості роки, спочатку війни, потім післявоєнної реконструкції та приєднання до європейської родини. Хтось цей шлях повинен пройти. В представницькій демократії це роблять держслужбовці.
Замість того, щоб клеймити держслужбовців, нам необхідно визнати важливість ролі державних службовців і робити кроки для створення сильної, професійної та меритократичної системи управління, щоб забезпечити стале економічне зростання та добробут нашої країни — ми не можемо програти мир після воєнної перемоги.
Бачу 9 кроків для цього:
1. Завершити дерегуляцію — зменшити та прибрати невластиві функції держави. Тільки чесно, а не відмінити ті акти, які і так не працюють. Справа не тільки в кількості нормативних актів (хоча це також є проблемою). Справа в тому, що економіка дійсно зарегульована. Треба дати більше свободи, більше саморегуляції - треба дорослішати.
2. Прискорити приватизацію — зменшити периметр державного впливу на економіку — у нас все ще 3500 державних підприємств, тільки деякі з них з одних міністерств перевели в ФДМУ. Це не зменшує периметр. Треба бути більш сміливими.
3. Провести трансформацію системи ключових державних інституцій — зменшити кількість інституцій, зменшити рівні ієрархії, покращити систему прийняття управлінських рішень та ризик менеджмент, знизити бюрократію.
4. Прискорити діджиталізацію та перехід в цифру та в цифрові канали більшості інтеракцій громадян/бізнесу з державою та всередині системи ключових державних інституцій — там, де не потрібна людина в процесі (повірте мені — таких процесів дуже багато), треба заміняти людину алгоритмом. І 16-очей принципи контролю також не потрібні — для контролю достатньо 4 очей, алгоритмів для ризик менеджменту та професійного аудиту.
5. Зменшити кількість державних службовців — за принципами меритократії, а не непотизму. Подякувати, виплати вихідну допомогу, допомогти з перенавчанням тим, хто вже не потрібен на держслужбі, та сказати «до побачення — у нас просто не має для вас роботи». Не обманювати людей.
6. Значно (в декілька разів) збільшити заробітну плати для держслужбовців, які залишаться на держслужбі - треба чесно підійти до цього питання. Неможливо вимагати від людини ухвалювати рішення на мільярди доларів, а платити тисячі гривень. Як я написав вверху, або люди будуть уникати рішень, або просто не прийдуть на держслужбу.
7. Антикорупційним органам — перестати ганятися за відьмами і сфокусуватися на ключових топкорупційних ризиках, побудував належну ризик систему.
8. Розробити програму підвищення довіри для держслужби — нам потрібні будуть тисячі людей для допомоги в відновленні країни.
9. Треба також створити систему revolving doors — систему, при якій люди заходять на держслужбу, а потім за декілька років виходять, повертаються в бізнес або громадянське суспільство. А за якісь декілька років можуть повернутися. Цей шлях «на держслужбу» або «з держслужби» не повинен бути дорогою в одну сторону. Люди не повинні боятися зайти та вийти з держслужби — і питання не в PEP, а в тому, що «система» та «демони» будуть спеціально доганяти «гарних хлопців», щоб демонстративно показати, що їхній похід на держслужбу був помилкою. Так ми країну не побудуємо.
Погоджуюсь з Валерієм Пекарем, що «розкол суспільства за будь-якими ознаками, на кшталт національності, релігії, професії, місця проживання тощо, це стандартний інструмент наших ворогів. Через такі чвари наші діди й прадіди втратили Україну сто років тому». Тоді ми говорили про Грушевського, Скоропадського, засуджували їх. Тепер це буде провиною нашого покоління. Нам треба цього не допустити.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
