Якби вівся підрахунок останніх російських лібералів, то за останні дні їх поменшало майже до нуля. Залишилися ті, що боязко мовчать або щось пояснюють виключно з причини свого перебування далеко від батьківщини. Як по команді населення почало проклинати українців, які ніяк не захотіли сумувати з приводу літака, що впав у Чорне море, а навпаки – щось говорили з приводу окупантів і триваючої третій рік війни, – пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Новітня історія Росії знає велику кількість прикладів, коли російська пропаганда по команді піднімала маси на протести і прокляття. Вороги були різні, прокляття – схожі. Росіяни, як вампіри, в черговий раз вставали з могил, щоб протягнути тремтячі руки в напрямку нових ворогів – ними періодично були чеченці, американці, євреї, грузини, українці. Якщо треба, Кремль кине клич, і порушені патріотизмом росіяни затопчуть кого завгодно, та хоч білоруське посольство, якщо тільки стане ясно, що Лукашенко «пішов на змову з ворогами Великої Росії».

Володимир Путін тільки почав служити президентом, а народ вже зрозумів, що їхні молитви і стогони втілені в реальність, і в Кремлі, нарешті, сидить справжній вождь, «міцна рука», якій достатньо наказати, і росіяни як один підуть «мочити» ворогів. Тоді, на початку 2000 року росіяни почали протестувати проти втручання НАТО «у внутрішні справи Югославії», тобто, вимагали не заважати Мілошевичу вбивати косоварів та інших ворогів дружньої країни. Реакція нової влади була доброзичливою, і патріоти, нарешті, зрозуміли, що прийшов їх час.

З часом прихильники Путіна настільки осміліли, що вже без побоювання стали нападати на дипломатів. В кінці квітня – початку травня 2007 року активісти руху «Наші» протягом шести днів блокували посольство Естонії в Москві на знак протесту проти перенесення монумента «Бронзовий солдат» на військове кладовище. «Нашисти» захопили будівлю редакції газети «Аргументи і факти», намагаючись зірвати прес-конференцію естонського посла, потім стали нападати на дипломатичні автомобілі, в тому числі на автомобіль посла Швеції, який вони пошкодили, прийнявши за естонський. Юні путіноїди знахабніли настільки, що влітку 2007 року активісти організували збір підписів під закликами до демонтажу посольства Естонії в Москві та виділення під посольство будівлі на околиці Москви.

Іншим об'єктом «нашистів» стала будівля представництва Єврокомісії в Москві. Британське посольство на початку 2007 року зажадало від російської влади забезпечити безпеку посла Великобританії Ентоні Брентона і припинити його пресинг активістами руху «Наші», організований після участі дипломата у конференції «Інша Росія» в липні 2006 року. У вересні 2009 року понад 400 активістів молодіжного руху «Наші» провели акцію біля посольств Естонії, Литви, Латвії і України проти політики цих країн, які, на їхню думку, потурають фашизму. Російська влада не втручалася – лише 17 січня 2007 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з лідером руху Василем Якеменко і звернувся до того з проханням не порушувати міжнародні зобов'язання Росії. Умовляння не допомогли, а Василь Якеменко був прийнятий на роботу міністром – керівником Державного комітету у справах молоді.

Влада наполегливо збирала свій електорат і активістів-путінців, створюючи з них нові організації, розподіляючи їх за напрямками – найбільш бойова частина стала активно працювати над проектом «Русский мир». У них почали з'являтися прихильники в різних країнах: в 2011 році про свою підтримку руху «Наші» заявив відомий норвезький терорист Андерс Брейвік. У своєму маніфесті Брейвік пише про прихильність ідеям Путіна і руху «Наші», зазначивши, що цей рух має бути взірцем для рухів, які бажають створити «новий порядок».

До того часу Путіну вдалося повністю підкорити собі російський інформаційний простір і тепер вся ця ідеологічна шпана в репортажах представлялася борцями за справедливість, а не хуліганами і екстремістами. Державна та інформаційна підтримка надихнула комуністів і фашистів, націоналістів і анархістів, лівих і правих. У цьому сенсі Путін став об'єднувачем всіх, хто з'явився за останні роки в Росії, не маючи ніякого уявлення про політичну діяльність – їм просто подобалося бути в полі уваги і від них вимагалося лише одне – підтримка Путіна.

Одночасно путінці знищували останніх лібералів: їх уже не було в Державній думі, а після скасування регіональних виборів їх не стало і в регіональних органах влади. Залишилося тільки добити залишки, щоб вони не висовувалися і боялися всього – для цього влада почали саджати за критику в інтернеті: лайкнув пост з ліберальними думками – в суд, написав протест проти війни в Україні – за ґрати. Путін зачистив простір швидко, оскільки населенню, яке здебільшого живе в міфології радянського часу, як і раніше подобається «міцна рука».

Здавалося, що з введенням в березні 2014 року перших санкцій, суспільство ворухнеться і замислиться над майбутнім країни. Як би не так – суспільство дивилося на Путіна, той посміхнувся і почав переконувати населення в тому, що все це не страшно, мовляв «і не таке ще переживав наш доблесний народ». У страшному сні не могла приснитися історія зі знищенням тракторами якісних продуктів, але Путін довів населення до такої міри оскотинення, що всі мовчки сприйняли і цю кампанію. Не вистачало ще, щоб люди самі приносили з дому імпортні продукти і підкладали під гусениці бульдозерів. Мабуть, така акція є на потім, коли Путін матиме потребу у вчиненні такої «шляхетності».

Особлива частина населення, що завжди викликала занепокоєння Путіна – інтелігенція. Не та, радянська, яка готова за нагороди, звання та пільги любити будь-якого вождя. Путіна турбувала ліберальна інтелігенція - та, яка періодично підписує різні колективні листи, їздить на Захід і там скаржиться на російського вождя. Він наближався до неї потихеньку і наполегливо, когось підкуповуючи орденом або званням, когось ставив у ситуацію, при якій ще недавній ворог-ліберал ставав якщо не другом, то патріотом Росії, а зараз патріот і путінець – синоніми.

Ліберальні лави рідшають з кожною кампанією проти ворогів Росії – чи то турецький пілот або український «бандерівець», Саакашвілі або Обама. Збитий над Сирією російський літак не сприймається як загарбник, а інформаційна кампанія будується таким чином, що насправді всім здається, що російський літак збили мало не над Тулою або Мурманськом. Суспільство давно вже змирилося з тим, що крім офіційної, ніякої іншої інформації вони не отримають, і тому беззаперечно вірять всім зручним для Кремля версіям. Досі багато хто вірить вже неодноразово спростованої інформації про «трьох тисяч вбитих осетин на мирно почиваючому Цхінвалі». Або про те, як «мирно і без втручання Росії пройшов референдум в Криму».

Насправді стало небезпечно публічно не вірити путінському телебаченню – не просто вилають, але і влаштують публічну обструкцію або поб'ють. Лібералам в цій ситуації зовсім незатишно, і вони стали переходити на бік влади, як би абсурдно вони не виглядали в цій величезній масі скорботних за наказом. Якщо хто посміє сказати щось, що суперечить офіційній думці, то потрапляє, як у радянський час, «на олівець». Прокурор Татарстану Ілдус Нафіков доручив перевірити висловлювання лідера регіонального відділення партії «Яблуко» Руслана Зінатулліна про катастрофу літака Ту-154 в Чорному морі на предмет розпалювання ворожнечі та публічного приниження людської гідності. Старший помічник прокурора Руслан Галієв зазначив, що висловлювання Зінатулліна досліджують експерти – філологи, лінгвісти і психологи. Зінатуллін на своїй сторінці у Фейсбуці заявив, що шкодує про те, що на борту потерпілого катастрофу Ту-154 не виявилося артиста Йосипа Кобзона. У коментарях до запису Зінатуллін також написав, що йому шкода артистів, військових, Єлизавету Глінку і інших людей, які летіли з гуманітарною місією, але йому «абсолютно не шкода журналістів, які роблять все для створення у країні цієї атмосфери», - наголошується на сайті.

Зінатуллін став жертвою масової істерії, в якій бере участь не тільки населення, представники влади відіграють провідну роль. Марно переконувати прокурорів у тому, що громадянин відповідно до Конституції та законів має повне право мати свою думку: вони стоять на сторожі думки Кремля, а не права. До істерії підключилися люди, яких вважали цілком собі ліберальними за своїми поглядами на те, що відбувається в країні, але зараз вони встали поруч з усіма – швидше за все навіть не через зміну поглядів, скільки через страх бути розтоптаними в буквальному сенсі. Російське суспільство стає таким же, яким були їх предки 70-80 років тому, коли була тільки одна думка – вождя, всі інші – карані.

І ось вже телеканал НТВ повідомляє: «Десятки тисяч користувачів Інтернету поставили свої підписи під петицією з вимогою позбавити скандальну блогершу Божену Ринську громадянства».

Навряд чи в НТВ немає юриста, який би пояснив не тільки про право громадянина висловлюватися, але і відсутність юридичних підстав для поневірянь громадянства. Півтора роки тому Михайло Задорнов пожартував про збитий над Донбасом малайзійський Боїнг, який впав «тому, що був важче повітря». Я не зустрічав кампанії обурення цим жартом, як і не було закликів позбавити Задорнова громадянства або запроторити його до в'язниці. Напевно, тому, що російська істерія – не медична проблема, вона – політична, на тлі медичного загострення.

Більше поглядів тут