Цього тижня, з 15 до 17 березня, у Росії відбудуться президентські вибори. Як пише український політолог Олександр Хара, вибори — це «ритуал легалізації (президента Росії) Володимира Путіна на черговий термін». Скасування виборів було б цілком природним для репресивного автократичного режиму, який дозрів у Москві.

В уряду вже є всі силові структури, необхідні для придушення протестів. Путін може легко виправдати цей крок, заявивши, що Росія — унікальна «державна цивілізація», якій не потрібні західні політичні моделі. Проте мільйони росіян прийдуть на виборчі дільниці — добровільно або з примусу — щоб узяти участь у цій символічній церемонії, а ще мільйони проголосують в Інтернеті.

Результат фактично визначений наперед, і заклики деяких опозиційних груп використати вибори для висловлення незгоди з диктатурою Путіна обернуться не більше ніж статистичним збоєм. Олексій Навальний був єдиним політиком, який міг використати вибори для мобілізації народу, але його вбивство залишило пролом у лавах опозиції.

Для тих у Росії, хто захоплювався мужністю Навального, єдиною можливістю висловити почуття стало покладання квітів на його могилу або до сотні імпровізованих меморіальних місць, що з’явилися по всій країні.

Путіну навряд чи вдасться уникнути тіні Навального

Путіну навряд чи вдасться уникнути тіні Навального, оскільки опозиція у вигнанні знаходить новий стимул для об'єднання своїх зусиль і встановлення контактів з дедалі більш незадоволеним і стурбованим російським населенням.

Путін може вважати березень вдалим місяцем,