Путін у полоні ескалації

11 грудня 2018, 05:03
2059
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Військові "перемоги" все слабше повертаються у вигляді зростання ентузіазму росіян. Та проявити слабину Путін вже не може

Твіт президента США Дональда Трампа про відміну зустрічі з президентом Володимиром Путіним на саміті G20 в Аргентині був для Кремля таким шоком, що відповідь на нього відклали допоки не з’явиться «офіційна інформація». Коли помічники Путіна збагнули, що насправді все і було офіційно, то вказали на внутрішню політичну ситуацію в США, як головну причину відмови. Втім, Трамп ясно виразився, що час для зустрічі не той у зв’язку з недавньою ескалацією конфлікту між Росією та Україною. Жорсткість позиції Путіна під час цієї останньої кризи демонструє, що його здатність маневрувати військовими сутичками з метою максимізувати політичні виграші у будь-яких намірах чи цілях, зникла.

Морський конфлікт 25 листопада навколо Керченської протоки став кульмінацією напруги, яка посилювалась місяцями. Російський чорноморський флот довів свою перевагу над двома українськими малими артилерійськими човнами і буксиром – та це далось йому великою політичною ціною. Найбільш ймовірно, що під наростаючим міжнародним тиском Росія поверне українські човни та моряків, як це було з еко-активістами Greenpeace та їхнім судном Arctic Sunrise після їхніх дій проти власності Газпрому, нафтової платформи «Приразломная», в 2013 році. Була виплачена і компенсація. Путін міг би проявити завбачливе милосердя та звільнити більшість українських службовців. Утім, така поведінка не відповідала би демонстративно жорсткій лінії маніпуляції не надто «замороженого» конфлікту на території бойових дій на Донбасі.

Ця жорсткість в ім’я самозахисту очевидна в багатьох випадках. Москва визначила тему стратегічної стабільності та контролю над озброєнням як головну в таких бажаних переговорах між Путіним і Трампом. І разом з тим, вона продовжує категорично заперечувати будь-які порушення Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, від якого Трамп готовий відмовитись через доведену неможливість переконати Росію повернутись до виконання його положень. Росія не має переконливої раціональної стратегічної підстави для розгортання крилатих ракет 9M729, заборонених умовами Договору, але плани виробництва та переозброєння продовжуються без урахування задекларованої готовності зберігати рамки контролю над озброєнням.

Жорсткість в ім’я самозахисту очевидна в багатьох випадках

Так само і не мала Москва особливої потреби відповідати на навчання НАТО в Норвегії восени 2018 року, здійснивши за місяць до того свої найбільші досі стратегічні навчання «Восток» для Збройних сил Росії. Тим не менш, Москва зайшла надто далеко в спробах зруйнувати активність НАТО, оголосивши про випробування ракет на території навчань, навіть якщо ніяких ракет насправді не запускали. Ще більш руйнівною була спроба Росії збити GPS-сигнал в північній Норвегії – хоча Москва і продовжує заперечувати будь-яку причетність до цієї кібератаки. Така агресивна поведінка підриває прагнення російського уряду розвивати міжнародну співпрацю в Арктиці, яку Путін намагатиметься заново підтвердити на традиційному форумі «Арктика – територія діалогу» наступної весни.

Окремим, але також інформативним епізодом стало те, як Путін тепло привітав російську військову розвідку, тобто ГРУ, з її радше сумнівною річницею, яку відсвяткували після місяців скандалів. Директорат основного штабу, що завжди відзначався гордим професіоналізмом, виявився причетним до численних жахливих кібератак і провалених спецоперацій – передусім, спробу вбивства колишнього полковника Сергія Скрипаля в березні. Тижнями очікували на масову кадрову чистку, яка здавалась неминучою. Та натомість Путін виразив свою повну впевненість в лідерах ГРУ, так само як і в їх рядових працівниках, таким чином опосередковано взявши на себе відповідальність за їх проступки та грубі помилки. Хоча чистка би послужила його дипломатичному порядку денному, щоб дистанціюватись від фіаско на кшталт спроби державного перевороту в Чорногорії в жовтні 2016 року. Тепер же така риторика виглядає як подальше схвалення експериментів ГРУ, які розгорнули свою кримінальну діяльність до розмірів безпрецедентної нахабності.

Сирія може послужити ще одним прикладом військової логіки, що йде в розріз із політичною вигодою, особливо в тому, що стосується недавньої конфронтації з Ізраїлем. Путін намагався применшити роль «ланцюга трагічних обставин», у результаті якого російський літак спостереження Il-20M був збитий сирійською ракетою, що нібито була націлена на ізраїльські ВВС. Тим не менш, російське міністерство оборони відхилило пояснення Ізраїлю і продовжило приховувати свої помилки, погрожуючи «контрзаходами». Путін мусив погодитись, відтак механізми наступної кризи вже напоготові.

Що об’єднує всі ці епізоди разом, так це домінантна роль військових у визначенні політичних рішень. Російський міністр оборони Сергій Шойгу надто досвідчений придворний, щоб претендувати на центральне місце, але він, очевидно, спроможний здійснювати куди більший вплив, ніж будь-хто інший з оточення Путіна – навіть без різноманітних зв’язків у горезвісних кремлівських коридорах. Логіка конфронтації, де єдиною корисною перевагою Росії є її готовність використовувати військові інструменти політики, лежить в основі ключової ролі вищої керівної ланки, навіть якщо Путін ніколи не вірив у її лояльність. Він вірить у гру з позиції сили, і ескалація зусиль задля утвердження такої позиції стала основним змістом російської політики, яка в той же час і звужує вибір для Путіна.

Сила персональної дипломатії Путіна завжди походила з непередбачуваності його агресивних успіхів і пауз, у вправності переходити за другий стіл перш ніж блеф буде розкритий. Та зараз він потрапив у незручне становище, а тому завжди повинен демонструвати жорсткість. Навіть символічний крок назад стане проявом слабкості, яку в результаті засудить військова еліта. Путінська свита корумпованих бюрократів та олігархів, що збирають ренту, не пронизана духом мілітаризму. Шляхом конфронтації вона рухається через страх утратити контроль над все більш невдоволеною країною. Військові «перемоги» все слабше повертаються у вигляді зростання внутрішнього ентузіазму, в той же час приваблюючи до себе карні заходи з боку настороженого Заходу. Та ніякої заміни цьому контрпродуктивному самоствердженню в погано керованій Росії не видно.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Наукпоп

Сьогодні, 07:00

article_img
Ейнштейн в люті. Дослідження темної матерії кидає виклик сучасній фізиці
Компанії/Ринки

Вчора, 14:42

article_img
Мистецтво привертати увагу. Історія успіху креативного агентства Banda
Інновації

Вчора, 20:00

article_img
Аквамен відпочиває. США розробляють підводних бойових роботів