В публічному просторі є інформація, що, фактично, здійснюється найбільше перегрупування російських військ з часів боїв під Києвом у 2022 році. Основним місцем нагромадження є передусім схід — Донецька область. Тому, що зараз, серед тих можливих компромісів, які Росія то декларує, то потім відкликає та пояснює, що їх неправильно зрозуміли, очевидно, що якщо Путіну в якийсь момент доведеться все-таки дати команду «стоп».

Принаймні те, що його найбільше цікавить, це Донецька область у межах адміністративних кордонів. Це те, що можна було б якимось чином продати власному населенню, тій провоєнній крикливій спільноті, яка там сформувалася. Тому, схоже на те, що програма чи то мінімум, чи то максимум на завершення літньої наступальної кампанії — це якомога далі просунутися саме на Донецькому напрямку.

Відповідно, якщо Росія буде концентруватися на Донецькому напрямку, то логічно очікувати того, що вона не зможе підтримувати ту ж саму інтенсивність на інших — на Запорізькому чи, наприклад, на Харківському, на Сумському. Оглядачі постійно звертають увагу на те, що росіяни не можуть спланувати і здійснити операцію оперативного масштабу, вибачайте за тавтологію. Тому тактика і запорука успіху росіян, це, власне кажучи, промацування тих слабких місць, де, або відбувається ротація українських підрозділів, або ж традиційно на стику між підрозділами різного підпорядкування, де є проблеми з координацією.

Його найбільше цікавить Донецька область у межах адмінкордонів

Тобто — намагання найти слабину і так само змусити Україну перекидати свої власні резерви. Бо, на жаль, ситуація така ж сама, як ми вже неодноразово спостерігали: в певному місці з’являється проблема і, там, образно кажучи, є пожежні команди. В принципі, обидві сторони конфлікту вимушені вдаватися до однакових дій — чи то як росіяни — для наступу, чи наші сили оборони — для стримування російського наступу і проведення власних контрнаступальних дій.

Від українських воєнкорів з’явилися подробиці того, яким чином росіяни намагаються вишукувати ось ці слабкі місця. Я зараз бачив інформацію від Андрія Цаплієнка про ймовірну спробу росіян прорватися до Покровська через каналізаційні мережі. Тут хочеться промовити хрестоматійне «це ж було вже». Цим досвідом українське військо теж уже навчено. Та на російських пабліках оця курська операція «Труба» описується як «вершина» російського військового мистецтва. Це ж треба було загнати особовий склад просто як на страту цю трубу. У випадку з Покровськом, я бачив на російських пабліках опубліковані кадри — коли вони на якихось там підручних засобах, типу скейтбордів, переміщуються по цих трубах. Тобто росіяни, очевидно, дуже поспішають цим похвалитися.

Підземні комунікації в будь-якій війні використовуються — або ж вони спеціально створюються, або використовуються наявні. Це не є якимось російським ноу-хау. Але ще раз згадаю про їхню знамениту операцію «Труба». Російському командуванню не важливо було, що люди, яких вони загнали туди, де більше залишків випарів газу чи газоліну, ніж кисню, всі звідти вийдуть, ну у кращому разі інвалідами або ж там залишаться. Головне — показати результат. А якщо не вдається показати результат, потім пропаганда зробить з цього легенду. Так свого часу виникло сказання про подвиг 28 панфиловців. Вже давно було доказано, що це просто вигадана журналістом історія. Але однаково ця легенда, принаймні, в Росії, живе. Так само буде ще одна покровська «Труба».

Повну версію інтерв'ю з Олексієм Мельником слухайте на Radio NV