Примітно, що мало хто передбачав цю подію — зокрема й Ізраїль, чиї зусилля з ослаблення Ірану і Хезболли в останні місяці зіграли не останню роль в остаточному падінні Асада. Ізраїль розглядав його як ворога, якого можна охарактеризувати як «диявола, якого ти знаєш», побоюючись, що порожнечу, яка утворилася після відходу сирійського президента, заповнить щось гірше.

Очевидно, Ізраїль не збирається ризикувати, захопивши найближчими днями додаткові території, прилеглі до Голанських висот, як додаткову буферну зону, і провівши 70 з гаком бомбардувальних рейдів спільно зі США, щоб послабити залишки військового потенціалу Сирії, який тепер опинився в руках повстанців (нового уряду).

Більшість сирійців радіють кінцю жорстокого режиму Асада — фотографії, що показують звільнення ув’язнених, повною мірою розкривають людську трагедію режиму. Тепер люди сподіваються на краще майбутнє - і на те, що різні громади зможуть об'єднатися в якийсь уряд національної єдності.

При цьому побіжний погляд на карту напередодні останнього стрімкого наступу повстанців з організації Хайят Тахрір аш-Шам (ХТШ) показує строкату картину різних етнічних груп і бойових сил — алавіти, Сирійські демократичні сили (СДС), Сирійська національна армія (СНА), курдські Відділи народної самооборони Сирії (YPG), ХТШ, ІДІЛ тощо. Вибирайте свою абревіатуру.

Багато хто з них за останнє десятиліття провів стільки ж часу в боротьбі один з одним, скільки і з режимом Асада, тому буде важко зібрати їх усіх разом для ефективного управління. Додайте до цього цілу плеяду зловмисних зовнішніх гравців, які тепер зацікавлені в тому, щоб нова Сирія провалилася — Росію, Іран, «Хезболлу», ІДІЛ, — і це буде дуже непросто.

Розвиток подій у Сирії робить більш імовірним мир в Україні

США за Трампа, найімовірніше, також відійдуть на другий план — як він дав зрозуміти у вихідні, і події цих вихідних роблять імовірнішим швидке виведення 1000 з гаком американських солдатів, які перебувають у Сирії. Не те щоб у США був послужний список успішних військових інтервенцій або державного будівництва в цьому регіоні. Багато хто скаже: «Скатертиною доріжка».

Будемо сподіватися, що порожнечу, залишену США, заповнять менш зловмисні гравці, які краще розуміють регіон, включно з Туреччиною, країнами Перської затоки та Європою (Макрон, схоже, думає, що розуміє Левант і, можливо, побачить у цьому бажане відволікання від своїх проблем удома — ну не те, щоб він відзначався і в зовнішніх справах).

Обнадіює, що лідер ХТШ Джолані, який тепер, імовірно, ось-ось стане очільником Сирії, схоже, збирається проводити під проводом Туреччини помірковану та інклюзивну лінію (його акцент на важливості інституцій, а не лідерів змушує сумнівно виглядати сучасні події у деяких західних демократіях) — хоча його попередні зв’язки з Аль-Каїдою та занесення Заходом до списку терористів викликають очевидні побоювання.

Ось що я думаю про переможців і переможених:

По-перше, з точки зору глобального впливу Сирія зараз є лише невеликим виробником нафти, видобуваючи лише 400 тисяч барелів на день, і в основному для внутрішнього споживання. Нещодавні бої не вплинули на видобуток, і всі сторони зацікавлені в тому, щоб нафта й надалі надходила, щоб продовжувати заробляти долари.

Частина приблизно 6 млн сирійських біженців, які опинилися за кордоном, тепер може повернутися додому, що може полегшити соціальні, економічні та політичні проблеми в країнах, які їх приймають, — включно з приблизно 4 млн біженців у Туреччині та великою кількістю сирійців у Лівані, Йорданії тощо. Але зверніть увагу, що, хоча противники Асада можуть повернутися в країну, ми можемо побачити новий вихід 2 млн або близько того алавітів з громади самого Асада і потенційний тиск на таку ж кількість курдів на півночі, залежно від дій Туреччини.

Туреччина дуже виграла від подій останніх тижнів, оскільки, хоча ХТШ і не розглядалася як турецька проксі, тепер вона, схоже, поводиться саме так. Ердоган дав зелене світло наступу ХТШ, спочатку для того, щоб змусити сісти за стіл переговорів Асада. Але потім він, як і всі інші, був вражений тим, як тануть сили президента Сирії, а потім пішов за течією, бачачи, що майбутнє країни найкраще забезпечити без Асада. Тепер у Сирії нічого не відбувається без кивка Туреччини — Асада евакуювали до Москви за допомогою Туреччини, а в Анкарі минулого тижня я чув, що Туреччина втрутилася, щоб врятувати кількох російських генералів, які потрапили в пастку. Туреччина зацікавлена в тому, щоб 4 млн сирійських біженців, яких вона приймає, повернулися додому (опозиційні сили використовують їх для розпалювання націоналістичної опозиції до Ердогана), а також у тому, щоб стримати на півночі владу сирійських курдських сил (YPG), які вступили в союз із Робочою партією Курдистану в Туреччині.

Протягом кількох місяців ходили розмови про турецький військовий наступ у Сирії (подібний до наступу на Кобані кілька років тому) для того, щоб послабити YPG — це все ще може статися, і це може створити нові потоки біженців.

Але тепер усі мають приїхати в Анкару, щоб поговорити про Сирію — Ердоган тримає в руках більшість карт. Примітно, що якщо Трамп захоче вивести американські війська з Сирії, йому, найімовірніше, знадобиться Туреччина, щоб прикрити їхній відступ і стримати ІДІЛ після їхнього відходу. Це дає Ердогану важелі впливу на Трампа — привід для останнього бути люб’язним із Туреччиною.

Що стосується курдського питання, то в Туреччині точаться розмови про новий курдський мирний процес, чому потенційно можуть сприяти події в Сирії. Мир з курдами був би величезною перевагою для Туреччини — там передбачаються великі мирні дивіденди.

Що стосується Росії - то це величезне приниження для Путіна, який багато говорив про те, що він ніколи не кидає своїх союзників. Саме так він вчинив з Януковичем, а тепер і з Асадом. Тепер стали очевидні межі військової могутності Росії - вона не в змозі вести кілька воєн і поки що застрягла в Україні.

Путін щосили намагається утримати такий цінний актив, як тепловодний порт Тартус — і якщо він його збереже, то, можливо, йому доведеться піти на поступки Туреччини в інших сферах (газові кредити, ймовірно, з огляду на нещодавні санкції щодо Газпромбанку). Тепер Путін вступає в мирні переговори щодо України з позиції слабкого. Примітно, що, насолоджуючись падінням Асада, Трамп у Парижі влаштував дружню фотосесію з Макроном і Зеленським і підкреслив слабкість Росії. Я думаю, що розвиток подій у Сирії робить більш імовірним мир в Україні — оскільки Путін тепер слабший, а Трамп може побачити переваги підтримки хороших хлопців.

Іран — тут все стає тільки гірше і гірше, коли валиться ще одне проксі-доміно — «Хезболла», тепер Асад. Чи може Тегеран стати наступним? Чи можемо ми побачити, як знову піднімуться внутрішні сили? Питання в тому, що Тегеран може зробити, щоб зупинити розкладання? Прискорити свою ядерну програму? Тоді виникає привид ізраїльсько-американського удару. Я задавався питанням, чому Іран не вдався до глобальної терористичної кампанії — він міг би повернутися до бомбардувань і вбивств, щоб спробувати змінити динаміку.

Країни Перської затоки — аж ніяк не здобули собі лаври, оскільки МБС, МБЗ, лише кілька місяців тому наполегливо працювали над тим, щоб повернути Асада до Ліги арабських держав тощо. Вони будуть нервувати через повноваження політичного ісламу ХТШ, але тепер їм доведеться вкласти свої гроші, щоб допомогти фінансувати відновлення Сирії та інклюзивну, «світську» адміністрацію. Не впевнений, що авіаудари США/Ізраїлю по цілях повстанців у Сирії допоможуть — краще припинити їх якнайшвидше, інакше це ризикує підігріти антизахідні/антиізраїльські настрої і знову підстьобнути ісламістів. Країни Перської затоки, ймовірно, звернуться до Туреччини за політичним і військовим лідерством у Сирії.

Для Лівану падіння Асада можна назвати позитивом, оскільки воно ще більше послабить маршрути постачань з Ірану до «Хезболли» та, можливо, змусить «Хезболлу» співпрацювати задля такої необхідної внутрішньополітичної нормалізації - наразі увага зосереджена на голосуванні за посаду президента 6 січня. Нова міжнародна увага до зусиль із відновлення Леванту, безсумнівно, потягне за собою Ліван, а також сирійські сили — за умови, що в самій Сирії буде досягнуто певної стабільності та політичних реформ.

Йорданія/Єгипет — стратегічне значення зберігається доти, доки ситуація не заспокоїться в Сирії, Лівані та Газі. Усе ще може піти шкереберть — уявіть, що Джолані вбито, а Туреччина вторглася на північ Сирії, щоб знищити YPG.

Ізраїль же дивиться на ситуацію з деякою нервозністю, оскільки ситуація в Сирії може розвиватися по-різному. Але вигода від шляхів постачання «Хезболли» ще більше зменшилася. Поки незрозуміло, куди рухаються Газа і Західний берег, але, очевидно, є надія на те, що скорочення поставок «Хезболлі» послабить тиск у Південному Лівані. Буде цікаво подивитися на позицію нової адміністрації Сирії щодо Гази — найімовірніше, вона буде схожа з позицією Туреччини.

Переклад NV

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV