Що знає Путін. Дивовижний розворот епохи

10 липня 2019, 08:04

За сучасних тенденцій протягом наступних п’яти років автократії приноситимуть більш ніж половину глобального доходу. Вперше з часів фашизму

Міні-драма, що відбулась того тижня навколо промови президента Трампа на 4 липня з усім її військовим акомпанементом нікого не має відволікати від куди більш важливої історії глобального демократичного спаду на цю 243-тю річницю американської незалежності.

Реклама

Ризики для демократичних ідеалів, натхненних американською революцією, зростають. Якщо якийсь непередбачуваний шок не порушить нинішньої траєкторії — скажімо, демократичне повстання в Китаї, зміна режиму в Росії, чи, досі важливе, повалення диктатора у Венесуелі — автократичні сили візьмуть гору над демократіями у економічних розмірах і впливі вже протягом найближчого десятиліття.

А історія показує, що процвітання часто передує політичному домінуванню.

Багато вже написано про те, що глобальні демократичні свободи ось уже 13 рік як в упадку, що є результатом розростання автократій типу Росії та Китаю, виснаження свобод у ліберальних демократіях і західного самозаспокоєння щодо обох цих держав. «Загальні втрати досі поверхневі, якщо порівнювати зі здобутками кінця ХХ століття, але тенденція постійна та зловісна», — доповідає Freedom House у своєму аналізі-2019.

Історія показує, що процвітання часто передує політичному домінуванню

Менш визнаним, але, в кінцевому рахунку, може і більш визначальним виявиться те, що протягом п’яти наступних років за сучасних тенденцій автократичні країни приноситимуть більше половини глобального доходу вперше за більш ніж століття. Такі висновки випливають з аналізу МВФ авторства політологів Роберта Стефана Фоа та Яши Мунка.

Це би ознаменувало дивовижний розворот в історії.

У давньому 1957-му, коли адміністрації президента Ейзенхауера, а згодом і Кеннеді, успішно відреагували на новаторський запуск «Спутника» Радянським Союзом, США та їх демократичні союзники у Європі, а також Японія, становили дві третини глобальної економіки. А не так давно, в 90-х, на країни, визначені у рейтингу Freedom House як «не вільні», припадало лише 12% глобального доходу. Нині вони продукують цілу третину, прирівнявшись до рівня авторитарних економік, якого ті досягли в часи підйому європейського фашизму в 30-ті.

Звідси постає кілька тривожних питань.

Що до успіху демократії додало залучення таких західних цінностей як свобода слова та права людини? Що у результаті отримали нові демократії від бажання прикріпити свої вагони до американського та західноєвропейського процвітання і вилучити себе зі збанкрутілої радянської та їй подібних підконтрольних державі систем?

Теперішнє, безумовно, стало результатом обох процесів — але в майбутньому демократії ще дужче зчепляться з автократіями, якщо з часом стануть відносно менш процвітаючими.

«Якщо Захід налаштований керувати цим новим світом успішно, то йому варто буде зрозуміти, як шальки терезів так швидко перехилились від демократичного домінування до авторитарного відродження», — пишуть Фоа і Мунк. Вони підсумовують, що більш важливим фактором послаблення демократій став підйом «авторитарного капіталізму».

Доти, пишуть вони, авторитарні режими, чиї доходи помітно виросли, або зупинились у своєму рості — як СРСР, або стали демократичними — як Південна Корея, Іспанія, Португалія, Греція та інші колишні військові режими. Аномалією став Сінгапур — не демократія, що продовжувала рости, проте її розміри були недостатніми, щоб формувати історію.

«Та все більше країн збагнули, як поєднувати автократичне правління з дружніми до ринку інституціями, — пишуть Фоа та Мунк, — і продовжили економічно рости, вийшовши далеко за позначку, на якій зазвичай відбувається перехід до демократії».

Якщо були якісь сумніви відносно того, що сьогодні автократи вбачають себе замкнутими у боротьбі з ліберальними демократіями — а заразом переконані, що виграють — то минулого тижня вони розвіялись в інтерв'ю, що Лайонель Барбер та Генрі Фой з the Financial Times провели з російським президентом Володимиром Путіним.

Напередодні саміту G20 в японському місті Осака Путін сказав, що «ліберальна ідея застаріла». За його словами, ліберали «не можуть просто щось комусь диктувати, як вони намагались це робити протягом останніх десятиліть».

Тим не менш, Путін краще за будь-кого іншого знає, що ця історія ще повністю не написана.

По-перше, головні слабкості та обмеженості автократій і надалі робитимуть їх крихкими і схильними до регулярних народних спроб розширити свої індивідуальні свободи поза межі того, що можуть витримати урядові системи.

Фріда Гітіс у своєму тексті для Politico вказує на три недавні події, які хоч і далеко не вирішальні, та все ж зіпсували червень автократам.

Китайський лідер Сі Цзіньпін зіштовхнувся з масовими і безперервними гонконгськими протестами проти закону про екстрадицію до Китаю, що хотіли ввести для жителів Гонконгу. Путінська Росія зняла всі обвинувачення проти журналіста-розслідувача Івана Голунова після того, як громадськість і ЗМІ підтримали затриманого.

Крім того, турецька демократія демонструє друге дихання після наново проведених виборів мера Стамбула, що підтвердили навіть масштабнішу, ще більш дивовижну перемогу опозиційного кандидата Екрема Імамоглу, в чому Гітіс бачить відсіч усе більш авторитарному правлінню президента Ердогана та його сповзаючій економіці.

По-друге, терези можуть знову переважити на бік демократії, варто лише таким великим країнам як Індія, Нігерія та Індонезія не лише утвердитись у статусі процвітаючих демократій, а і заразом прийти до ідентифікації себе як частини глобальної спільноти, що протистоїть авторитаризму.

Зрештою, США можуть знову взяти на себе свою історичну роль у надиханні, підтримці та розширенні демократичного правління. Вони починали у XVIII столітті зі самотньої, революційної демократії, що скинула з себе кайдани монархічного управління, піднявшись після Холодної війни разом з Європою до ролі лідера демократичної спільноти країн, які вперше в історії склали глобальну більшість націй.

Президент Трамп може здаватись небажаною кандидатурою для часів пошуку Америкою своєї глобальної мети. Критики засуджують його схильності до правління «сильної руки» та близькість з автократами на кшталт Сі, Путіна та Кім Чен Ина з Північної Кореї. Втім, за ним числяться також зусилля з підтримки демократичного зміщення венесуельського диктатора Мадуро, націленість на несправедливі торговельні практики, до яких вдаються китайські державні лідери, а також опозиційна позиція щодо іранських мулл та їх корпусів Революційної гвардії.

На сходах меморіалу Лінкольну того тижня американський президент сказав правильну річ. «Зібравшись цим вечором, на радість свободі, ми всі пам’ятаємо, що маємо справді неординарну спадщину, — відмітив Трамп. — Разом ми є частиною однієї з найвеличніших історій, коли-небудь знаних — історії Америки».

Демократія народилась в Афінах у 508 році до н.е., та перебувала у відносно сплячому режимі протягом двох тисяч років. Політолог Роберт Каган нагадує нам, що Америка з’явилась у XVIII столітті як демократична республіка з «радикальними ліберальними принципами», на які з тривогою поглядали «у світі, де панували великі автократичні держави».

Відтоді США знаходились в центрі історії демократії. США надихнули на експансію демократій після Першої Світової війни. І затим відстоювали ці країни, коли вони впали перед лицем європейського фашизму напередодні Другої Світової війни. США боролись за їх виживання у Другій Світовій та ради їх перемоги у Холодній війні, що мала стати остаточним тріумфом демократій.

Ця нова боротьба не має починатись з нуля. Та якщо автократичні країни сформують найбільший економічний і політичний блок, не сподівайтесь на те, що вони дозволять іншим писати правила, що визначають майбутнє.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Фредеріка Кемпа. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Показати ще новини