Путін сказав правду. Що Росія шукає в Лівії
Лівійське врегулювання дає можливість спілкуватися з європейськими лідерами, які ні про що, крім України, говорити з Путіним не хочуть
Дипломатичного тріумфу не сталося. А він, здавалося, був такий близький. Кілька днів тому, відкриваючи Турецький потік, Путін і Ердоган виступили зі спільною ініціативою — про припинення вогню між протиборчими сторонами в Лівії. Ідея виглядала надзвичайно перспективно.
Запрошення прибути в Москву прийняли як прем'єр розташованого в Тріполі і визнаного ООН Уряду національної згоди (УНЗ) Фаєз Саррадж, так і маршал Халіфа Хафтар, чия Лівійська національна армія (ЛНА) кілька місяців безуспішно штурмує столицю. Але, прибувши до Москви, високі договірні сторони почали комизитися. Прем'єр Саррадж навідріз відмовився не те що розмовляти, але навіть сидіти з Хафтаром в одній кімнаті. Міністри оборони і закордонних справ Росії і Туреччини, замість того щоб разом з лівійцями виробляти угоду про розведення сторін, кілька годин перемовлялися між собою. Російським і турецьким дипломатам довелося курсувати між кімнатами в МЗСівському особняку, де розташувалися різні лівійські делегації.
Через вісім годин цієї човникової дипломатії Сергій Лавров повідомив, що представники УНЗ «погодили» спільну заяву, а Хафтар взяв тайм-аут до ранку. Однак вранці з’ясувалося, що маршал з наближеними залишив Москву, так нічого й не підписавши. Як повідомляють зарубіжні ЗМІ, Хафтар вимагав допустити його війська в Тріполі і сформувати там уряд національної єдності. Показово, що Туреччина, яка «курирує» УНЗ, продемонструвала, що здатна контролювати Сарраджа куди більшою мірою, ніж Москва, клієнтом якої вважається Хафтар. Нагадаю, що маршал неодноразово відвідував Росію, вів переговори у вітчизняному військовому відомстві. У пресі були повідомлення, що Росія поставила ЛНА озброєнь на сотні мільйонів доларів. ЗМІ неодноразово писали, що в Лівії воюють сотні російських найманців з приватної військової компанії «Вагнера», і навіть — що там як радники перебувають російські військовослужбовці. І ось при такій підтримці Хафтар демонструє повну незалежність від Москви, дозволяє собі ігнорувати її ясно сформульоване «побажання». В результаті замість тріумфу вийшов повний афронт.
При цьому слід мати на увазі, що нинішній напад миротворчої активності викликаний тим, що після рішення Анкари про направлення військовослужбовців до Лівії в черговий раз замаячила перспектива прямого військового зіткнення Росії і Туреччини. Саме зараз добре б запитати, а чого, власне кажучи, Росія шукає в Лівії, влазячи в криваву плутанину, що триває вже вісім років, де всі воюють проти всіх (протистояння УНЗ і ЛНА лише вершина айсберга, нижче — локальні конфлікти десятків місцевих «міліцій» один з одним за контроль над територіями). Ось інтерес Туреччини, яка мріє про статус «великої» регіональної держави, до лівійського врегулювання зрозумілий. Зрозуміло, чому лівійські справи так цікавлять європейців (у січні в Берліні передбачається конференція з врегулювання в цій країні): нова хвиля біженців — найгірший кошмар європейських політиків.
Але ось, в чому тут інтерес Росії — велике питання. Від поставок лівійської нафти вона не залежить. Біженців не боїться. Розмови про відновлення укладених ще полковником Каддафі контрактів — від лукавого. На врегулювання, якщо таке трапиться, підуть роки. І далеко не факт, що майбутні лівійські правителі вирішать розплачуватися за старими зобов’язаннями. При цьому особистий інтерес Володимира Путіна зрозумілий. Лівійське врегулювання дає чудову можливість спілкуватися з європейськими лідерами, які ні про що, крім України, говорити з російським начальником не хочуть. Зрозумілий і особистий інтерес Євгенія Пригожина, якого іноді називають «кремлівським кухарем» (він якось навіть потрапив на протокольну зйомку переговорів Хафтара в російському Міноборони, військове відомство потім всерйоз заявляло, що він відповідав за розважальну програму маршала). Його-то нафта якраз цікавить. Яка користь, що в Росії її хоч залийся, якщо її виключно путінські друзі поділили — не віднімеш, прокурорів не пришлеш. Отже, треба посилати вагнерівців «віджимати» нафтопромисли в Сирії та Лівії.
Повідомивши днями, що російські найманці в Лівії «не представляють інтересів російської держави», Володимир Путін сказав чисту правду. Найманці представляють інтереси Пригожина. Ось цим інтересам і служить Сергій Лавров, коли бігає з кімнати в кімнату мзсівського особняка, здійснюючи човникову дипломатію між лівійськими делегаціями. І Хафтар відмінно все це розуміє або, принаймні, відчуває. І час від часу посилає Москву подалі…
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
