Найтемніші страхи Путіна
Путін розпочав нинішню війну, бо вважав виникнення незалежної України неприйнятною загрозою своєму власному авторитарному режиму
Стародавній Київ просякнутий більш ніж тисячолітньою історією і вражає уяву безліччю соборів, монастирів і палаців, які були побудовані сотні років тому. Однак місце, найтісніше пов’язане із сучасним національним становленням України, набагато молодше за ці поважні пам’ятки і донедавна не мало якогось особливого духовного значення.
Розташована у географічному центрі Києва площа Незалежності — відома як місцевим жителям, так і іноземним гостям під своєю українською назвою «Майдан Незалежності» або просто «Майдан» — за останні три десятиліття пережила радикальне перетворення. Пройшовши через пострадянську кризу ідентичності, Майдан став ареною двох народних повстань і перетворився на священну точку відліку для нації, загартованої в горнилі революції та війни.
Сьогодні Майдан — обов’язковий пункт паломництва для всіх, хто відвідує українську столицю. Люди приходять сюди, щоб ушанувати пам’ять загиблих у боротьбі з російським вторгненням або просто відчути атмосферу цього знакового місця, що стало свідком деяких найважливіших політичних подій XXI століття.
Майдан став ареною двох революцій і перетворився на священну точку
Так було не завжди. Коли сучасна площа тільки почала формуватися в XIX столітті, вона була периферійним простором в елегантному старовинному місті, центр тяжіння якого розташовувався в інших місцях. Показово, що 22 січня 1919 року, коли українські офіційні особи зібралися в Києві, щоб підписати акт про об'єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, для проведення цієї історичної події було обрано Софійську площу, а не Майдан.
Коли Київ піднімався з руїн після Другої світової війни, площа стала архітектурно виразнішою і набула логістичного значення, але, як і раніше, не мала того ореолу значущості, який оточував справжні реліквії міста. Майдан залишався типовим радянським громадським простором із великими фонтанами і ще монументальнішим пам’ятником Леніну.
Уперше Майдан став асоціюватися з політичним активізмом в останній рік існування Радянського Союзу — 1990-го, — коли тут відбулася двотижнева студентська акція протесту, що дістала назву «Революція на граніті», яка відіграла важливу роль у боротьбі України за незалежність. У той час площа носила назву Площа Жовтневої революції. Поточну назву — Майдан Незалежності — вона отримала 26 серпня 1991 року, за два дні після проголошення незалежності України. Але минуть іще роки, перш ніж Майдан здобуде ту репутацію справжнього символу української державності, яку він має сьогодні.
У перші десятиліття незалежності України Майдан Незалежності був далекий від того, щоб надихати. Майдан залишався значною мірою порожнім, без пам’ятників чи меморіалів, що відзначали б новонабуту державність. Культ комунізму поступився місцем примітивному комерціалізму. На місці, де раніше стояв Ленін, встановили гігантський телевізійний екран, що транслює суміш реклами, поп-відео, рукопашних боїв і модних показів. Таксисти шикувалися поблизу і бездумно дивилися, чекаючи на нових пасажирів.
Високо над Майданом височів готель «Москва». У 2001 році українська влада нарешті вирішила, що така назва, імовірно, недоречна для країни, яка прагне позбутися кайданів імперії, і назву готелю було змінено з «Москва» на «Україна». Так само колосальний радянський герб із серпом і молотом залишався на фасаді Будинку профспілок до 2003 року, коли його, нарешті, зняли. Тривала присутність радянського герба принижувала Майдан Незалежності і багато що говорила про часто суперечливе ставлення до української державності в ранній пострадянський період.
Першим значним поворотним моментом у трансформації Майдану стала президентська кампанія України в листопаді 2004 року. На тлі масового суспільного гніву через брутальну спробу Кремля вкрасти вибори величезні натовпи хлинули до Києва з усієї країни і зібралися на Майдані. Там з’явилося наметове містечко, у якому цілодобово перебували люди. Цей протестний рух тривав понад два місяці й отримав назву Помаранчева революція. Мільйони українців узяли в ній участь. Зрештою їм удалося скасувати сфальсифіковані вибори і домогтися повторного голосування, яке виграв опозиційний кандидат, що стало поворотним моментом у сучасній історії України.
Сам Майдан став синонімом Помаранчевої революції і посів центральне місце в міфології, що виникла навколо неї. Відтоді Майдан став не просто місцем, а й подією. Організувати Майдан означало організувати низовий протест і закликати владу до відповідальності. Ця концепція особливо лякала російську владу, що сусідить із Україною. Страх перед московським Майданом незабаром почав переслідувати Кремль, підживлюючи одержимість Путіна Україною і закладаючи підґрунтя для жахів, які незабаром відбулися. Російська пропагандистська машина негайно перетворила «Майдан» на модне слівце, що означає злі іноземні змови, і продовжує використовувати його через два десятиліття без потреби подальшого пояснення.
Дев’ять років по тому після Помаранчевої революції Майдан знову став ареною української революції. Цього разу іскра спалахнула, коли проросійський президент України Віктор Янукович відмовився від давно очікуваної угоди про асоціацію з ЄС і застосував силу проти студентів, які протестували проти цього різкого геополітичного розвороту. Знову мільйони українців попрямували до столиці і зібралися на Майдані. Але цього разу протести не обійшлися без крові.
Українська влада, активно підтримувана Росією, зайняла жорстку позицію щодо протестувальників, що призвело до тижнів вуличних боїв на Майдані та прилеглих вулицях. Кульмінацією насильства стали події кінця лютого 2014 року, коли в центрі міста було застрелено десятки протестувальників. Це масове вбивство на Майдані призвело до падіння режиму Януковича. Утративши підтримку, дискредитований президент утік до Росії. Через кілька днів Путін відповів анексією Криму. Росія розпочала війну з метою знищення української державності.
Трагічні події лютого 2014 року глибоко вразили колективну свідомість України і назавжди закріпили за Майданом особливе місце в національній уяві. До цього площа регулярно приймала публічні свята, попконцерти та різдвяні ярмарки. Після вбивств такі заходи були перенесені в інші місця столиці. Тепер сам Майдан став місцем для найурочистіших і найбільш значущих подій у житті нації: похоронів солдатів, акцій на честь українців, які перебувають у полоні в Росії, і меморіалів, присвячених важливим українським датам.
З 2022 року трансформація Майдану отримала новий імпульс на тлі шоку і травм від повномасштабного вторгнення Росії. На перших етапах війни люди почали встановлювати маленькі прапорці на клумбі площі у пам’ять про загиблих солдатів. Цей імпровізований меморіал згодом перетворився на море прапорів і портретів, що увічнюють тих, хто віддав життя за захист України. Це справжня народна пам’ять і вдячність, що цілковито відповідають духу Майдану.
У ці роки російського вторгнення Майдан став головним місцем для військових поминань і поклоніння, підтверджуючи своє перебування в центрі сучасної української національної історії. Важко уявити придатніше для цього місце. Зрештою, Володимир Путін розпочав нинішню війну, бо вважав виникнення незалежної України неприйнятною загрозою своєму власному авторитарному режиму і можливим каталізатором наступного етапу довгого відходу Росії від імперії.
Майдан утілює найтемніші страхи Путіна. Мета російського диктатора залишається незмінною — знищення України як держави і нації, але він гостро усвідомлює, що країна невблаганно вислизає з орбіти Кремля. І ніде це не проявляється так яскраво, як на центральній площі Києва, що стала вищим символом і втіленням прагнення України вирватися з імперської залежності та віднайти власну незалежну ідентичність.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
